Глава 23. Завершення гештальту

Наступної суботи Мирослав мене запросив на виставку молодих художників.

Навіть і не подумала б, що Демченко така багатогранна особистість. Я б ще зрозуміла, якщо він мене на виставку техніки покликав, а не дивитись глибокодумний філософський живопис.

І виглядає Мирослав як справжній великосвітський лев, немов по таким раутам він вештається кожної суботи.

Чорні класичні джинси, туфлі, начищені до блиску, тонкий реглан кольору електрик та піжонське напівпальто. Завершує модний look недбало скошлачене волосся, ніби Демченко тільки піднявся з ліжка, та легка неголеність.

Я задивилася, бо є на що! Ох, пощастило мені. Сама собі заздрю. І продовжую розглядувати Мира.

Такий собі красунчик, котрий кілька годин тому проснувся, натягнув, що було під рукою, вмився та пішов на світську зустріч.

Але головне, що він не надає великого значення своїй зовнішності. Не люблю мужчин, що постійно крутяться перед дзеркалом і зітхають над мішками під очами та вилізлим прищем.

І користуються своєю зовнішністю перед довірливими дівчатами, які думають, що їм пощастило з принцем.

Я теж нічого. Ми з Мією цілий ранок обирали поміж моїми сукнями, а зупинились на вкорочених темно-синіх брюках та шовковій сорочці кольору марсала. На плечі тонке помаранчеве пальто з шерсть, бо кінець жовтня давав про себе знати

Я заплела свою улюблену французьку косу. Та вирішила намалювати коричневі стрілки на очах. Те, що це було не дуже вдале рішення я зрозуміла через півгодини малювання другої стрілки. Бо перша вийшла ідеальною, а ось друга… Цензурних слів не має, щоб описати моє скаженство. Це якісь диявольскі происе

Врешті-решт я перемогла цю підступну стрілку та намалювала так симетрично, як змогла. Задоволена результатом я поцибала в черевичках, розмахуючи сумочкою, до Демченка, який вже чекав мене біля під'їзду.

Я виходжу з дому та легковажно підходжу до розмальовпної іномарки, біля якої мене чекає Мирослав.

Збоку раптово з'являється Скорик

Від неочікуваності, я трохи відсахуюсь. Щоб його бісики забрали!

Данило руки в боки підходить до нас поважною ходою.

-Так-так і хто тут в нас? Мілено це ти?! - "здивовано" сплеснув руками цей клоун, бо інакше, як цирк, цю виставу не назвеш. - А я думаю хто це приїжджає?

-Ти що, слідкуєш? - я підозріло звужую очі.

Данило, округливши очі, обурюється:

-За кого ти мене приймаєш? Машинка примітна. І бачу я тут її часто. Стало цікаво до кого це їздять. Думав до Мії залицяльник тягається. А це до тебе жОних, - Скорик зареготав зі свого жарту.

Мир запитально подивився на мене, я знизала плечима, мов сама не знаю, що це за дурник і що тут, взагалі, відбувається.

А Скорик вирішив взяти справу в свої руки і не чекати, доки я познайомлю його з жОнихом.

-Данило Іванович Скорик, - Дан простягнув руку Миру, яку той міцно потиснув, - названий брат цієї малої.

-Мирослав Андрійович Демченко - її жОних, - з самим серйозним виглядом промовив Мир.

Данило жартівливо погрозив пальцем:

-Ааа, а ти січеш гумор! Нормально, спрацюємось! - Даня гигикнув та повернувся до мене: - І?!

-Що і?! - перепитала я.

-І коли ти, питаю я, збиралася привести мені свого хлопця на оглядини? Чи ти взагалі і не думала брати схвалення в мене?! А благословення?! - з жахом запитав Данило.

Я зітхнула. В мене просто не було слів. Знайомити мужчин я не збиралася, якщо чесно. Але тепер мені було соромно, бо Данило, не дивлячись на нашу невдалу спробу закрутити роман, справді був для мене старшим братом. А я з ним ось так "через задній вхід", як сказала би бабуся.

-Я якось і не подумала, - ніяково промовила.

-В тому, що ти не подумаєш, я і не сумнівався, - трохи ображено промовив Данило.

-Не ображайся. Звісно я б вас познайомила, тільки пізніше. Я думала, що тобі не до цього. Ти ж зараз весь в своїй новій роботі, - я подивилася на Даню очиськами кота із "Шрека".

-На тебе я б знайшов час, - суворо повідомив Скорик. - Гаразд, спишемо на те, що тобі любов розум затьмарила і ти просто підзабула про свого давнього друга.

-От бачиш ти і сам все зрозумів, - я радісно розплилася в посмішці до самих вух.

Мир зі зведеними бровами стояв мовчки поряд, але не втручався в нашу розмову і тільки переводив погляд з мене на Скорика.

Данило махнув на мене рукою та промовив:

-Добре, дітки, йдіть гуляти, де ви там збиралися. А з тобою, Андріївно, поговоримо пізніше.

-Як скажете, Данило Івановичу. Здзвонимось. 

-Обов'язково. Бувайте.

Ми з Демченком у відповідь теж попрощалися.

Мирослав запитально подивився на мене та завів машину.

Я знаю, якби я не захотіла нічого пояснювати, то Мир не став би наполягати, але я не хочу ніяких таємниць. Тим паче він вже і так знає про мою матір.

-Данило і справді мені, як старший брат. Коли мені було чотирнадцять, він врятував мене від самої себе. Забрав з поганої компанії, куди я подалася в пошуках уваги, та змусив ходити в клуб єдиноборств. Тренуваннями він займав весь мій вільний час, щоб в мене не було сил на дурниці. І за це я йому дуже вдячна. Потім в нас шляхи дещо розійшлися, а зараз він збирається переїжджати в інше місто. Але все одно Даня залишиться для мене дорогою людиною.

-Твій Данило - великий молодець, - Мир на секунду стиснув мою долоню в знак підтримки та весело додав, - так що? Коли підемо на оглядини?

Я засміялася:

-Не боїшся, що Даня змусить тебе довести свої серйозні наміри? Ще до РАГСу прийдеться цибати.

-Мене так легко не налякаєш! - з посмішкою відповів Мир.

Демченко привіз нас до торгівельно-розважальний комплексу, припаркувався і повів мене в середину.

Ми піднімаємось на другий поверх і зупиняємось перед вивіскою

"Експериментальний центр сучасного мистецтва". 

Мій лев вищого суспільства допомагає зняти мій верхній одяг та віддає його в гардеробну. Простягає білети співробітнику на вході в галерею і нас пропускають всередину.