Глава 21. Кохання, рок-н-рол та інші веселощі

Але той, котрого назвали Педром, обізвався:

-Миросю, ти закохався та воркочиш, мов той голубок побіля своєї пташечки! - Бородач розплився у широкій посмішці.

Я кинула погляд на Мирослава. Демченко стояв та мружив очі на цих двох, навіть жовна ходили від його злості.

Другий мужчина, менше схожий на шкапу, з довгим русявим волоссям, пхнув Педро ліктем під ребра:

-Ти чого соромиш Мирослава перед дівчиною. Може він ще не признавався в коханні, а ти всі карти виклав на стіл. Тепер не вийде сюрпризу - романтичного вечора на березі Дніпра, попід зорями та з хмельними піснями рок-зірок.

Демченко стомлено зітхнув та провів долонею по обличчі, тихо пробуркотівши:

-Клоуни, - а потім звернувся до мене, - пам'ятаєш я збирався тебе в річці притопити, я помилявся. Топити в річці я буду оцих двох бовдурів!

Остання фраза була сказана навмисно голосно, щоб мужчини її точно розчули. Я глянула на неформалів, які враз прийняли невинний вигляд, опустили очі додолу та копирсали носками черевиків землю, і захихотіла.

Демченко вказав на більш бородатого і кремезного мужчину та представив:

-Знайомся - це Педро, Патрік, Падре чи по-простому Петро. Якщо вигадаєш йому ще нове ім'я, можеш сміливо його використовувати. Він не образиться.

-Приємно познайомитись. Я Мілена.

-Мені ще приємніше, - Педро розтягнув губи в щирій посмішці та жартівливо присів в реверансі.

-А це Моргенмуффель, - Мирослав представив другого, - якщо коротко, то Смурф.

Я витріщила очі та ледь стрималася, щоб не загоготати невічливо.

-Моргенмуффель? - перепитала я. - Вранішній боркутун? Це справжнє ім'я?

Але троє мужчин не стали поводити себе так же культурно, як я, і зареготали мов коні.

-Дякувати родичам, вони не додумалися мене так назвати. Ото б було весело - Колобко Моргенмуффель Іванович, - ми усі покотилися від сміху. Муффель витираючи сльози продовжив, - ти перша, хто розшифрував мій псевдонім. 

-Ну так! - Демченко горделиво погладив мене по голові, ніби мої здібності інтелекту - це його заслуга. - Мілена викладає англійську в моєму універі.

-Може хоч ти трохи в цього бовдура розуму напхаєш? - підморгнув мені Педро.

-Постараюся, - я теж підморгнула Педрові у відповідь.

Дорогою до будиночка хлопці з реготом розповіли, як у Колобко Василя з'явився такий екзотичний псевдонім.

Хлопці-музиканти тоді тільки розпочинали свою музичну кар'єру. І наслухавшись Rammstein, вирішили писати тексти пісень німецькою. Бо ця брутальна мова на думку хлопців ідеально підходила під їхню важку музику.

Німецької ніхто не знав, тому майбутні рокери скористалися чимся батьківським старим розмовником. 

Пісня вийшла на заздрість усім крута і зухвала. Хлопці її відіграли на ура в кількох місцевих клубах. Головне було не перекладати на українську, бо виходило щось незрозуміле. Як у тому анекдоті про татуювання з ієрогліфами, коли люди набивали собі страви із китайського меню.

Саме пісня

Доброго ранку! Смачного сніданку!

Як дійти бібліотеки?

Наліво, направо, а там смачні пиріжки.

Посеред площі пам'ятник сосисками… і все в такому дусі.

Поїхали рок-музиканти на гастролі в сусіднє селище міського типу. В організаторів грошей не було, та й тоді хлопці-рокери самі були згодні заплатити аби тільки хтось прийшов у ДК, щоб їх послухати. 

Поселилися до бабусі, якій було настільки самотньо, що вона сиділа та старанно слухала, поки гурт розігрувався перед концертом. Як в неї вуха в трубки не позакручувались, незрозуміло й досі.

Але перед виходом бабця їх охрестила та святою водичкою окропила, так на всяк випадок.

Рокери повернулись за дванадцяту годину, задоволені аншлагом та автепаті з місцевим самогоном і веселими дівчатами.

В дім проходити не стали, щоб не розбудити господиню, повлягалися в сінях.

Бабуся, як і має бути, встала рано вранці. Пошкандибала на двір та з осліпу наступила на Василя, той заверещав, як порося, котре збиралися різати. Перелякав увесь дім, ще й зверху отримав від бабці по горбиляці мітлою та ображений сидів за столом. Рокери уплітали за обидві щоки домашні яйця, смажені на салі, заїдали смачним хлібом, а Василь сидів без настрою та буркотів, що він жертва, а ще й стусанів отримав.

З кринкою парного молока в дім увійшла бабуся, глянула на хлопців та голосно спитала, звертаючись до Колобко:

-А ти, Моргенмуффель, чого не їсиш? А то сил не буде наступного разу, не зможеш так голосно верещати.

Не треба казати, що призвисько Моргенмуффель так і залишилось з Василем.

В мене болів живіт, ці рокери - веселі хлопці! І це тільки знайомство. Лячно подумати, що буде далі.

Біля будиночка вже зібралась велика компанія. Демченко познайомив з останньою частиною "Yoko": Русом - фронтменом та солістом, Карпом-гітаристом, Реном-барабанщиком. 

Моргенмуффель виявився гітаристом-електронщиком, а брутальний Педро - піаністом, а зараз лабав на синтезаторі.

Музикантів приїхали підтримати дами серця та друзі, тож назбирався пристойний фан-клуб, який зараз "готував" рокерів до виступу.

Було весело. З портативних колонок грали веселі пісні, здається навіть щось схоже на DziDzio та Потапа з його компанією. Всі ходили з пластиковими стаканчиками та  пили пиво чи легкі коктейлі. Як сказав Педро, берегли сили для запалювання фан-зони. Рус, як справжній лідер, керував приготуванням шашлику. 

До нас підійшов Моргенмуффель.

-Мирос, тобі світлого чи… - Смурф подивився на етикетку пляшки. - світлого?

Ми з Мирославом переглянулися та хрюкнули.

-Ні, я сьогодні пас. Дякую.

-Боїшся, що нап'єшся і поки будеш давати хропака попід тополею, - тут я знову хрюкнула, бо це було дуже символічно, згадати тополю, - твою дівчину уведуть?

-Як уведуть, так і повернуть. Ще й прохатимуть взяти назад, - хмикнув Мир, а я його тицьнула ліктєм в ребра за такі слова. - Гей, в тебе лікті такі гострі. Пообережніше зі своїми спицями.