Наступний тиждень був напружений для нас обох.
Мирославу шеф підкинув кілька нових клієнтів, своїх знайомих, які потребували грамотного спеціаліста для своїх дорогих авто. А це означало непоганий прибуток і, звісно, багато роботи.
На великій перерві Демченко готувався до практичних занять та виконував лабораторні завдання.
Я робила матеріали для установчої сесії заочників, бо її знов в котрий раз перенесли на ближчий час.
Зустрічалися ми поспіхом в коридорах університету.
Мир вивчив мій розклад і підстерігав мене біля аудиторій. Далі діяв майже, як первісна людина. Хапав мене за руку і тягнув у темний безлюдний закуток. Добре хоч по голові дубиною не лупцював. Я для виду обурювалася та впиралася, але сама була рада опинитися з ним хоча б у підсобці прибиральниці. Ми поспіхом цілувалися та Мир повертав мене на місце мого викрадення. А я намагалася привести себе до ладу, бо студенти дуже розумні пішли. І в перший раз хитро дивилися на мою трохи розмазану губну стійку помаду, яка не витримала натиску Демченкових пристрастних губ.
Потім вже я порозумнішала, губи не малювала та гладких зачісок не робила.
Найвищим рівнем милоти було, коли Мир зранку зустрів мене перед кафедрою та передав пончики з латте.
Коротко поцілував мене та втік, щоб не компрометувати перед колегами. Але я була в такому чудовому настрої, що якби Мир не втік, то я, мабуть, затягла його на кафедру. І насмілилась цілуватися геть прямо на столі професора.
Я тихо хихочу, уявляючи очі Ніканора Степановича, якби він застукав нас.
Яка я... Безсоромна.
Це все вплив Демченка! І мені це подобається!
Тож зустрілися ми в четвер на улюбленій лавці біля кафе "На перехресті". В мене була "півгодинка" релаксу. Я закинула ноги на Мирослава та, прикривши очі від теплого осіннього сонечка, поїдала смачне крафтове морозиво. Демченко з розумним виглядом щось читав на телефоні та ворушив губами. Мені стало смішно:
-Що ти там бурмочеш?
-Та в нас зараз "". Ненавиджу ….історію. я не можу тупо запам'ятати дати та події. Мені легше вивчити, щось де є логічні поняття та терміни. Де ти повинен зрозуміти та переказати своїми словами, а тут спробуй місцями поміняти щось. І все - гаплик.
Я засміялася:
-Ти жалієшся, як п'ятикласник. Але нічим допомогти не можу. Мій розум теж бунтує проти заучування. Як добре, що я вже не вчуся. Хоча наступного літа мені поступати на магістратуру.
-Я на тебе потім теж подивлюся, як ти будеш все вчити, шостикласниця, - посміхнувся Мир. - В пекло …. Треба подивитися погоду на вихідні. В тебе немає планів з п'ятниці до неділі?
-Не має. А навіщо тобі погода?
-Хочу вивезти тебе на природу, - хихітнув Демченко.
-Звучить якось не дуже. Ніби ти мене під предлогом прогулянки хочеш вивезти в ліс і там залишити, як кота, котрий набрид своїм навканням.
-От будеш багато нявкати точно відвезу до ліса, - пообіцяв Мир.
-Ти ж сам перший і повернешся за мною!
-Це точно, - погодився Мир і театрально зітхнув. - Гаразд, не буду нікуди відвозити. В мене є кращий сюрприз для тебе.
-Маю надію, що він мені сподобається.
-Будь впевнена. Сподобається на двісті відсотків, - Мир перевів погляд на годинник та піднявся, простягаючи мені руку. - Ходімо, а то запізнимося на пару.
-Ходімо, - трохи засмучено відповіла я. Бо час з Миром пролітав з космічною швидкістю, а хотілося посидіти разом з ним ще.
Повноцінно ми так і не зустрілися. Мирослав подзвонив ввечері в п'ятницю, я якраз тільки-но прийшла з роботи.
-Сьогодні не зустрінемось, повинен підготуватися до нашої поїздки, - сповістив Мир.
-Я думала ми вдвох проведемо п'ятничний вечір, - розчаровано промовила я.
-Вибачай, Мілесю. Щоб ми з тобою вільно поїхали на всі вихідні, мені треба закінчити термінові роботи в автомайстерні. Ну і щоб ти не сумувала, скину тобі перелік необхідних речей для поїздки. Потім подзвоню, перевірю.
-Який суворий. Ти диви, ще й перевіряти мене буде, - підколола Мира та поклала телефон.
Через кілька хвилин смартфон запілікав, сповіщуючи про повідомлення:
"Водозахисна куртка чи дощовик з простою курткою
Теплі штани
Вовняні носки
Шапка + рукавиці
Зручне взуття
Тепла піжама
Лісова пайта чи тепла кофтина
Гігієнічний набір + рушник"
Й одразу прийшло наступне:
"Візьми чогось солоденького. Можеш навіть бабусиних пиріжків. І якщо є термос з гарячим напоєм"
Щось я не зрозуміла. Ми куди їдемо??
Таке відчуття, що в похід на Говерлу.
Але дзвонити й уточнювати не стала. Бо випитати щось в Демченка - нереально. "Це ж сюрприз!" - відповість він і ще більше роздратує мій інтерес.
Пішла спочатку до бабусі домовлятися про пиріжки, а сама почимчикувала за "солоденьким".
Вечір пройшов справді несумно. Втрьох з бабусею і Мією спочатку дві години шукали термос, котрий в самий відповідальний момент просто якимось магічним чином зник. Знайшли на балконі за пустими склянками з-під консервації. Фух!
Наступні дві години ми намагалися впихнути мої речі по Демченковому переліку в дорожню сумку. Виходило не дуже. Бабуся почала пропонувати свій "зручний" чемодан часів її молодості.
Ледь відбилася від цього щастя, що важить кілограмів десять сам по собі, а виглядає ще гірше, мов труна для гномів з ручкою та на колесах.
Мія, дірява голова, згадала про свій туристичний рюкзак, коли я вже була у відчаї й вибирала поміж гномовою труною та картатою клейончатою сумкою.
Ми успішно все поклали в рюкзак та з полегшенням видихнули.
Після такого виснажений організм потребував цілющих калорій у вигляді теплих бабусиних пиріжків. І байдуже, що вже давно перевалило за "дієтичну" шосту годину.
#2546 в Любовні романи
#1236 в Сучасний любовний роман
#261 в Молодіжна проза
Відредаговано: 09.06.2020