Глава.18.1 Коли здається, що все добре, а біда може прийти з неочікуваного боку

-Андрію, не починай! - незадоволено попрохала Елизавета Вадимівна.

Я згадала, що в руках тримаю коробку, та простягнула торт мамі Мира. 

Вона у відповідь подякувала та, певно, пішла в бік кухні, а батько продовжував незадоволено дивитися на мене.

На мить я відчула себе мухою на повидлі. Звідки стільки неприязні до мене? Міг хоча б заради сина зробити нормальний вигляд, а не презирливо дивитися. А ще гордість вінницької медицини! Чи він зірку зловив?

Мирослав ніби і не помітив напругу, яка роїлася в повітрі, не звернув увагу на батькові невдоволені погляди у мій бік.

-Ми в затор потрапили, - спокійно відповів Мир та не став пояснювати справжні причини нашого запізнення. - Тату, це Мілена, моя дівчина. А це Андрій Костянтинович - мій батько.

Я чекала на реакцію і подальші слова Демченка-старшого та мовчала. Він теж мовчав та свердлив нас поглядом.

-Як несподівано бачити вас сьогодні в нашому домі, - батько Мирослава виразно подивився на мене та перевів погляд на сина. - Мирослав, ти завжди вмів підносити неочікувані сюрпризи.

З тону Демченка-старшого було зрозуміло, що я не тільки неочікуваний, а ще й не бажаний, сюрприз.

-Якщо тобі не до вподоби мої сюрпризи та моя супутниця, ми можемо піти, - з викликом промовив Мир.

Я стояла розчавлена та розгублена. І аж ніяк не могла припустити чим обернеться знайомство з батьками Демченка. Що я стану поміж сином та батьком. Що з першого погляду батько Мирослава зненавидить мене. Це просто… В мене навіть слів немає, щоб описати цензурно цю ситуацію!

-Ну що ти! Як ти міг так подумати. Ваша поява - це такий милий пасаж з твого боку! - Демченко-старший це вимовив з такою отрутою в голосі, що якби Мирослав не підтримував мене під спину, я б тут же впала додолу.

В коридор, вірніше в передпокої повернулась мати Мира й з похмурим виглядом вирячилась на свого чоловіка та щось погрозливо прошепотіла. Повернулась до нас та винувато сказала:

-Мілено, не звертайте уваги. Він сьогодні встав не з тієї ноги, - знову кинула виразний погляд на батька Мирослава. - Насправді, нам дуже приємно вас бачити у нас вдома. Ви проходьте, ми зараз. А ти, Андрію за мною!

Демченко-старший повернувся до нас спиною та поважно пішов за дружиною.

Мир взяв мене за руку та повів у вітальню.

На порозі Мирослав різко затормозив, що я вперилася в його спину.

-Доброго всім дня! - Мирослав поздоровався саркастичним тоном, що зрозуміло було доброго дня він тут нікому не бажає. Я виглянула з-за спини і теж вразилась картині.

За столом сиділа, певно, родина. Чоловік з жінкою та їхня донька. Лише мене збентежив один момент? Донька була доросла і більш за все походила на наресену на виданні. 

Красива дівчина приблизно такого ж віку, як і Мирослав, сиділа, мов янголятко. Кучеряве чорне волосся, порцелянова білосніжна шкіра, величезні наївні очі й пухкі губи. І все це диво обрамлене в дороге мереживне вбрання в стилі нюд, а здалеку схоже, ніби красуня сидить оголена. 

Не здивуюся, якщо вона принесла ще й гламурні пухнасті капці на шпильках. А я тут в своєму "котлетовому платті" стою. Але ми теж не пальцем пихані, ображати себе нікому не дозволю!

Гості в свою чергу теж привіталися з Мирославом. Мене ці сноби ніби і не помітили.

Демченко вивів мене з-за спини та представив.

-Це Мілена - моя кохана дівчина, - знову про кохання і знову при вимушених обставинах. 

-Це давні друзі мого батька. Євген Миколайович, Руслана Кирилівна та Маріанна.

-Приємно познайомитись, - в черговий раз покривала душею, бо знайомства сьогодні через один неприємні.

Вони майже в унісон промовили:

-Дуже раді знайомству.

За їхніми лицемірними обличчями спостерігати було смішно. Мужчина ледь стримував злість, від чого почервонів, жінка здивовано закліпала очима, а дівчина примружила очі та зарозуміло стиснула губи. 

Так ось що тут відбувається. Демченко-старший запросив на оглядини наречену, а тут я припхалася й руйную їхні плани по об'єднанню династій.

Ми сіли навпроти сімейства. Я опинилася прямо перед Маріанною. Спочатку мені здалося, що вона дивиться на мене зверхньо, але тепер в її погляді миготіло призирство. От жаба кучерява!

Я не встигла скорчити пику у відповідь, зайшли батьки Мирослава.

-Ви вже познайомились з дівчиною нашого сина? - запитала Елизавета Вадимівна

-Так, - відповіла в різнобій сімейка.

Голова родини похмуро подивився на Демченка-старшого, а той тільки стрільнув розлюченими очами в наш бік.

Елизавета Вадимівна, як справжня господиня, намагалася зробити так, щоб обід пройшов мирно та спокійно.

Тому, як могла гальмувала свого чоловіка та згладжувала балачки гострих на язик гостей.

Сімейка навпроти намагалися ввести себе пристойно, але на мене кидали такі погляди, немов хотіли спопелити.

Мирослав найшов під столом мою долоню та заспокійливо стиснув:

-Вибач за це. Потерпи ще трохи. Не хочу, щоб мати засмучувалася, - прошепотів він.

-Гаразд, тільки заради тебе і твоєї мами. І вибачатися маєш точно не ти. 

І я сиділа та мовчала заради Мирослава та Елизавети Вадимівни. Мати Мира мені сподобалась. Добра, привітна та сильна.

Не стала плясати під дудку свого чоловіка, а підтримала свого сина і мене заодно. Лише за це її можна поважати.

Демченко-старший повернувся до мене та беземоційно промовив:

-Ми тут один про одного все знаємо, бо давно спілкуємося сім'ями. Розкажіть нам про себе Мілено. Чим займаєтесь?

Андрій Костянтинович красномовно звернувся до мене на "ви", показуючи, що я для них чужа.

Я не встигла відкрити рота, мене випередив Мирослав:

-Батьку, може тобі в письмовому вигляді автобіографію принести? Що за допит?

-Чому допит? - натурально здивувався Андрій Костянтинович. - Мені справді цікаво чим живе дівчина мого сина. Чи це заборонено питати? Їй є що приховувати?