Дорогі мої 😻 🐾 😻
Вибачте, що так довго писала продовження. Виправляюсь та викладаю нову главу. Наступна вже майже написана і скоро теж буде викладена!
Приємного читання! Цілую ваш автор 💋
Я хочу його побачити, - серйозно промовила бабуся та стисла губи в нитку.
-Ба, мені вже не вісімнадцять, - обурилася я.
-Та хоч сорок сім. Я сказала, що хочу з ним познайомитись, - ба продовжувала наполягати на своєму.
-Я, взагалі-то, два роки була за кордоном! Й нічого, нормально все зі мною! - привела останній аргумент.
Який не дуже переконав бабусю:
-Ну ти ж повернулася. Вважай, що я хочу наздогнати.
Але я теж вперта і до останнього продовжувала битися за можливість, що бабуся передумає знайомитись з Демченко:
-Ми їдемо лише на два дні.
Мирослав збирався заїхати за мною в суботу вранці, й повернутися ми мали в неділю ввечері.
-Тим паче, що ти з ним ще й ночувати разом будеш! -наголосила ба на тому, що я точно не збиралася узгоджувати з нею. - А якщо він скомпрометує тебе? Я маю знати в очі, кого потім шукати!
Маю надію, що це бабуся так невдало жартує.
-Як ти там кажеш? Сучка не захоче - кобель не вскоче! - я переможно склала руки на грудях.
Хотіла ще чогось дотепно-колючого додати, але глянула на бабусю… І з її виразного погляду зрозуміла, що вона боїться повторення минулої депресії.
-Такого більше не буде, - я враз посерйознішала. - Цього разу все не так.
-Я і не сумніваюся, але познайомитись з ним хочу. Мені буде спокійніше.
Я зітхнула. Зрозуміло, що вибору в мене не має. Питання в тому, чи захоче Мирослав знайомитись з моїми рідними. Це, як ніяк, серйозний крок, перехід стосунків на вищий рівень.
Порадувати Демченка я вирішила одразу ж.
-Мшмх... - я не могла вичавити з себе просту фразу і щось мимрила прямо в динамік смартфону.
-Що ти там жуєш мені у вухо? - єхидно запитав Мирослав. - Це, взагалі то, невічливо!
-Я не жую. Я... - просто збираю силу волі докупи, щоб запросити тебе додому.
-Ти... - здається, Демченко знущається наді мною і моєю несміливістю.
-Я хотіла сказати, що моя бабуся хоче з тобою познайомитись.
-Нема питань. Коли? - Мирослав не роздумував над відповіддю ані секунди. Я дещо отетеріла, бо мала надію, що він вигадає якусь серйозно причину і відмовиттся. Я цю причину перекладу бабусі і ми залишимо це ганебне знайомство колись на потім.
А він погодився. От бісові копитця!
-Коли знайомство? - вдруге спитав лава Мирослав, а я думала. І нічого кращого не надумала, як покликати прямо перед поїздкою. - Давай в суботу вранці.
-Ти впевнена?
-Так. А що? Ти познаймишся з бабусею і ми одразу поїдемо на дачу, - впевнено відповіла.
-Якось це неправильно, поспіхом. Може краще в п'ятницю? - запитав Демченко. - Разом після твоєї роботи поїдемо чи я пізніше під'їду.
-Та ну, будеш ще кататися. Давай в суботу, - я продовжувала стояти на своєму.
-Як скажеш.
Чим менше вони проведуть разом часу, тим мені спокійніше.
Про те, що знайомитись Мирослав прийде завтра вранці сказала бабусі пізно ввечері. Ось такий каламбур. Зробила я це навмисно, щоб бабуся не змогла закотити пир на увесь світ.
-Це не по-людськи якось!
Ще одна! Дивлюся всім аж свербить, як хочеться познайомитись.
-До нас прийде в гості молодий чоловік, а ми його навіть нічим не пригостимо?! - ба прийнялася голосити. - Що він подумає? Яка з тебе господиня?
-Нормальна господиня! Він що, сюди прийде їсти? Мирослав не надовго, нам ще їхати.
Бабуся підірвалася та вибігла з зали.
Я провела її здивованим поглядом. В кімнату зашла весела Мія і я в неї поцікавилися:
-Що це з бабусею?
-Побігла пиріжки смажити завтра твого жОниха пригощати буде, - пирснула мала.
Я насупилась. Не подобається мені все це.
-Спробуй тільки завтра так бовкнути, - Мія з непорозумінням глянула на мене і я пояснила, - назвати його жОнихом. Знай, кара моя буде страшною!
На мою загрозливу обіцянку Мія у відповідь тільки нахабно зареготала:
-Піду бабусю попереджу, що в нас тут шалена наречена. Треба акуратніше з нею. А то хто його знає, - сестра покрутила вказівним пальцем в повітрі, натякаючи на мою схибленість.
-Попрохаєш ще в мене ті джинси чи хамелеонові туфлі, - прогоранила сестрі навздогін.
Мія висунула голову із-за дверей:
-Куди ти дінешся! Ти ж моя улюблена старша сестричка, яка розуміє всі жарти, - і зробила котячі очиська, - і не жалкує для своєї сестри якихось ганчірок.
-Нічого собі ганчірки! - справедливо обурилася. - Туфлі італійські зі штучної дорогезної шкіри. Такі тільки в мене та ….
-Яка ти меркантильна, - Мія показала язика. - Піду краще бабусі допоможу. Ти завтра ще подякуєш.
-Ой, робіть що хочете, - я махнула рукою та пішла до своєї кімнати. Твердолобі, що граніт.
Якщо вже і Мія на боці бабусі, то все… Тримайся, Мирославе, завтра на тебе чекає гостинність родини Біленко!
Знайомство пройшло на диво… непогано. Все було спокійно і нормально. Ну, майже нормально. Я все чекала якоїсь підстави і… дочекалася.
Демченко з'явився о пів на восьму. Приніс мамин пиріг. Коли тільки встиг з'їздити за ним?
Ми попили чаю з бабусиними пиріжками, зажували пирогом.
З-за столу я не виходила, а викочувалася з почуттям, що я людина-кулька. І це не від легкості в організмі, а від форми пуза, в який було накладено вранішніх смаколиків.
Бабуся ще й з собою дала пиріжків. Мирослав радісно схопив їх, я навіть не встигла відмовитися.
Ба не задавала непристойних чи особистих питань. Мія не відпускала своїх сумнівних жартів.
Ідеальна сім'я! Може їх підмінили? Вночі прилетіла тарілка забрала моїх родичів, а сама висадила сюди інопланетян.
#2200 в Любовні романи
#1073 в Сучасний любовний роман
#218 в Молодіжна проза
Відредаговано: 09.06.2020