Я покінчила зі своїми лекціями та чекала на Марі, щоб відправитися у загул.
Хмм… Й тільки-но згадала, що я не п'ю взагалі. А тут… Щось я з моменту повернення додому часто стала вживати алкоголь. Млін! Зіп'юся так скоро. Так, сьогодні в останнє, бо вже пообіцяла. Гарна відмовка, якщо що. Ось вона - перша сходинка вниз до п'янства.
Мої невідповідні для майбутнього походу
думки перервала збуджена Марі:
-Ти що, так підеш? - запитує вона. Дівчина вже встигла перевдягтись у відверту сукню. Вона її приперла в універ?
Я знизує плечима:
-Так. Я погано виглядаю? Чи що?
-Виглядаєш ти добре, але як… - Марі силиться підібрати слова. Вже боюся почути її вирок, зараз як видасть щось. - Як вчителька "у відриві".
Я хмикаю:
-Взагалі-то, я і є вчителька та якраз мала плани відірватися. Ми ж не в пафосний ресторан йдемо.
Марі махнула на мене рукою, мов з тобою все зрозуміло.
А я підняла вгору телефон і подивилася на своє відображення в екрані. Та чудово я виглядаю! Я розстебнула на яскраво-жовтій сорочці другий ґудзик та підкотила рукава, щоб зменшити офіціоз та збільшити легковажность. Розпустила на голові гулю та розтріпала трохи хвилясте волосся. Вийшла зачіска у стилі "творчий хаос". Намалювала червоні губи. Ідеально! Правильна червона помада може повністю замінити вечірній туалет. Чим я і скористалась.
Головне, що мені подобається, а не якимся абстрактним поціновувачів.
Спочатку ми з Марі зайшли в місцевий кафетерій перекусити та згаяти час до миті "Х", себто до безпосереднього відвідування генделик.
Бо, як сказала Марі: "Зараз дитяча година для того, щоб тусити по-дорослому. О шостій в барах тільки школяри потягують через соломинку кока-колу".
Як на мене, я б вже відсиділа своє в генделику та пішла додому в ліжечко. Тиждень видався скажений і я виснажена вщент! Але, так-так ви вгадали, я ж пообіцяла. Й судячи по тому, як вирядилася Марі, вона покладає великі надії на ці посиденьки.
О пів на десяту ми дісталися центра міста маршруткою
Дісталися центра маршруткою.
Особливо цікаво в громадському транспорті виглядала Марі у своїй гламурно-відвертій сукні. Як на неї дивилися бідні чолов'яги, навіть попри товчки під ребра від своїх жінок. Я тихенько хіхікала у кулак, спостерігаючи за цими бразильськими пристрастями.
А Марі, з виглядом щонайменше принцеси, горделиво дивилася у вікно. Вийшовши з маршрутки, ми ковтнули свіжого повітря.
О пів на десяту ми стояли перед дверима арт-пабу.
Новенький заклад, я такого не бачила до від'їзду. Хмикнула. Префікс "арт", мабуть, натякає, що тут публіка вихована, на відміну від звичайних забігайлівок. Й коли нап'ється, поводить себе висококультурно.
Всередині було досить непогано, відвідувачів небагато, але, я так розумію, що це тільки початок вечора.
Ми обрали столик біля сцени. Музиканти грають приємний джаз чи щось таке, ковзають офіціанти з приклеїними посмішками вічливості. Марі замовляє коктейль "В+В", я дивлюся у карту алкогольних напоїв: 35 мл сухого вермуту, 35 мл солодкого вермуту, 30 мл апельсинового соку, подається з льодяною крихтою. Ну, начебто, не дуже міцний. Замовлю і я такий же.
Марі весело базікає, розповідає універські плітки. Хто з ким, де і коли. Хто з викладачів крутить романи з коліжанками, а хто і взагалі, сором-то який, зі студентками. Хто із викладачок зраджує своєму чоловікові з аспірантами. Пропускала слова Марі крізь вуха, тільки час від часу піддакувала.
Нарешті її мовний потік вичерпався та вона звернула увагу на мене:
-Розкажи тепер ти, як там було на лайнері? Це ж, мабуть, очманіти можна від того багатства та краси. А скільки розкішних мужчин там було, так?
-Розкішні мужчини там були з не менш розкішними жінками, - розбила я надії Марі на пікантні подробиці. - Нічого такого і не було, бо не до цього під час роботи. Й за співробітниками суворо слідкували, щоб ні-ні з гостями.
-А не з гостями? - Марі не заспокоювалась.
Я закотила очі та хмикнула:
-І не з гостями теж. Вгамуйся вже.
-Ну розкажи тоді, що цікавого бачила? - попрохала дівчина, дивлячись котячими очиськами.
Це будь-ласка, бо крім важкої роботи в мене було багато і приємностей.
-Пливти на лайнері морем - це щось неймовірне. Так не розкажеш, це треба самому відчути, - я з захопленням почала розповідати свої пригоди. В які міста я встигла навідатися, які пам'ятки бачила.
Марі уважно мене слухала та позітхала. Та я сама собі іноді заздрю. І все ж таки я не жалкую, що поїхала закордон.
Кидаю випадковий погляд на вхід і… бачу, як заходить компанія молоді.
Першим йде Мирослав з поважним видом. За ним, обіймаючи двох дівчат за талії, крокує парубок, який зі спокусливою посмішкою щебече зі своїми подружками.
Я одразу відводжу очі та занурююсь поглядом в келих. Марі продовжує щось теревеніти, а я мимоволі поглядаю на компанію та зиркаю на Мирослава. Й доки він мене не помітив хутко відвертаюся. При цьому продовжую слідкувати за ним з під вій.
Навіщо це я роблю? Хто б мені розтлумачив. Цей хлопець дивно на мене діє. Я б не сказала, що він мені подобається, навіть навпаки. Але є щось в ньому, що привертає мою увагу до нього знову і знову.
Мирослав сидить, ліниво спершись на спинку дивану, з серйозним виразом обличчя, ніби прийшов не в генделик, а на засідання суду. Його друг розважає дівчат легковажної зовнішності.
А ми в своєму робочому одязі, як дві бібліотечні молі. Точніше моляка тут лише я. Бо Марі принесла на роботу вечірні плаття й тепер сидить причаровує своїм декольте.
Одна з дівчат - пишногруда брюнетка, її волосся настільки смоляне та неприродно, що схоже на пір'я ворона. Оце я загнула, але вона бісить мене. Мадмазель ластиться до Демченка, треться своїми верхніми ні, не дев'яносто, мінімум стон а він,, як ситий кіт, поглядає на неї. Не можу дивитися на ці "прилюдні прелюдії" та повертаюся до Марі.
#2165 в Любовні романи
#1064 в Сучасний любовний роман
#213 в Молодіжна проза
Відредаговано: 09.06.2020