Кілька днів пройшли в тиші. Данило не дзвонив, певно давав мені час, а я ще досі турбувалась за свою ганебну втечу. Й не могла зібрати волю, щоб подзвонити хлопцеві.
Але сама доля допомогла мені…
Я поверталася з університетської бібліотеки й у дворі перестрілася з Даном. Мені здалося, що він мене просто чекав у дворі, але це й на краще. Тому ми обидва зробили вигляд, що нічого такого не було й ми побачились випадково.
-Привіт, - першим поздоровкався Данило й посміхнувся.
-Привіт, - посміхнулась у відповідь.
-Що тягнеш? - хлопець зазирнув в мою торбу з книжками.
Знала б, що стільки талмудів наберу, то бабусин візок позичила б.
-Та посібники, методики, розмовники усілякі, - промовила я.
-Зрозуміло. Давай допоможу, - Даня спритно відібрав пакет. - Ого! Ти що таку вагу носиш? Не могла мені подзвонити?
-Та я не думала, що стільки книжок понабираю, - я знизала плечима.
-Жінко, максимум, які книжки ти маєш носити, то це журнали з рецептами! - зарозуміло промовив Дан.
-Що-що ти там кажеш? Рецепти? Я тобі зараз влаштую рецепти! - я пхнула хлопця кулаком в плече.
-Гей,ти чого дерешся? Я ж пожартував, жінко! З вашою мансією спробуй вас ще зажени до кухні, - пробуркотів Дан.
-Емансіпацією, - суворим вчительским тоном виправила цього жартівника.
-Ну я ж і кажу про ваші манси.
-Йди вже, емансіпе недороблене.
Данило допоміг мені донести до квартири пакет.
-Зайдеш чаю-кави випити? - запитала в хлопця.
-Ні, дякую, - відмовився Данило й, трохи пом'явшись, промовив. - У мене для тебе є пропозиція.
-Кажи! - підбадьорила його.
Нашу розмову перервала бабусин радісний вигук:
-Данцю, рада тебе бачити. Ой, який ти став зАвидний…
Слово "жОних" ми промовили з бабусею удвох. На що ба красномовно на мене подивилася, я - хихітнула, а Дан зніяковів. Ось тобі й маєш. Данило Скорик сконфузився від бабусиних компліментів.
Ще й Мія визирнула зі своєї кімнати та теж стояла і ховала смішинки.
-От виростила нечемну онуку! - бабуся зиркнула на мене, я - зиркнула у відповідь, Мія пирснула, а "зАвидний жОних" стояв та кліпав очима.
Далі з бабусею відбулися миттєві метаморфози й вона солоденьким голосом звернулася до Данили:
-Данцю, ти зайдеш попити чайку? В мене сирнички є добренькі. Хоч поговориш зі старою, а то бач онучки рідні й слова мовити не дають, - кінець фрази ба вже зовсім жалісно вимовляла. От акторка!
Ми з Мією пирснули, "зАвидний жОних" - закашлався, бабуся - стояла задоволена своєю акторською виставою.
-Пилипино Михайлівно, вибачте, але, на превеликий жаль, не можу, - Данчик почав виправдовуватися. - Термінові справи, але наступного разу обов'язково вип'ємо чаю та побалакаємо. Дякую за запрошення.
Хлопець спиною дав ходу до під'їзду.
-Я не прощаюся, я кажу до побачення! - крикнула вслід ба.
-Бувайте! Мілено, можна тебе на хвильку? - запитав спантеличений Данило.
Я вийшла з квартири, причинивши за собою вхідні двері, та почула полегшений видох з боку хлопця.
-Це бабусі сумно. Вона жадає правнуків, - пояснила я дивну поведінку ба.
-Я так і зрозумів. У кожної свої способи щодо отримання маляток від своїх дітей, - хмикнув Дан, натякаючи й на свою матір.
-Це точно, - не могла не погодитись я.
Ми замовкли. Данило трохи знітився, а потім рішуче промовив:
-Я, взагалі, що хотів. Батьки ж повернулись в місто й поки сидять тут. А мама хоче з дачі забрати свою консервацію. Тому пропоную з'їздити на нашу фазенду.
-Мда… Ну така собі пропозиція, - я хмикнула. - З'їздити на дачу забрати мамину консервацію.
-Пропоную закріпити поїздку моїм фірмовим шашличком, - рекламував свою фазенду Данило.
Я мовчки роздумувала.
-Це тебе ні до чого не зобов'язує, - хлопець почав вмовляти мене. - Швиденько з'їздимо за місто. Відпочинком, поїмо м'яса, вип'ємо смачного вина, відзначимо твою нову роботу. Мені одному не хочеться їхати, невесело.
Маркетингова акція "На дачу за маминою консервацією" дала позитивний результат.
-Добре. Вмієш ти вмовити, - погодилась я, врешті-решт. - Але поводь себе пристойно, ти сам сказав: "Поїсти м'яса".
-Та ти сама поводься пристойно! А то знаю я вас. Тільки-но виїдемо на природу, ковтнеш кисню, від свободи оскаженієш та сама накинешся. Ще й відбиватися прийдеться.
Я постукала пальцем собі по лобі, показуючи, що хтось несе повну дурню:
-Йди вже! Поки я не оскаженіла й не накинулась тут на тебе.
-І піду! - запевнив хлопець.
-Іди!
-Ще жалкуватимеш!
-Сто відсотків. Ти ще не пішов, а я вже жалкую… що ти досі тут!
-Тепер точно піду! Нечуйна ти! - Дан почав спускатися сходами, але через кілька сходинок зупинився, - я заїду за тобою о першій годині. Будь готова.
-Окейно. До зустрічі. Піду збиратися, - та повернулася до квартири.
-Ба, ти своїми виставами усіх хлопців розженеш! - крикнула я бабусі, яка поралась на кухні.
Ба вийшла з кухні, витираючи руки рушником:
-Які тендітні пішли хлопці. Як він ще свідомість не втратив? Таки злякався бабусеньки.
Мія виглядала з-за спини бабусі та нахабно хихотіла.
-А ти що регочеш? - я склала руки в боки та удавано суворо запитала у сестри. - Ти краще готуй морально своїх хлопців до зустрічі з бабусенькою-янголятком Пилипиною Михайлівною. Вона ще й не таке вигадає. Це Данило вже звичний, та й того пройняло.
-Ой, не вигадуй! - бабуся махнула на мене рукою та повернулася до кухні. Мія почимчикувала за мною в кімнату.
-Розказуй, - Соломійка всілася по-турецьки на ліжко та підперла кулаками підборіддя.
#2196 в Любовні романи
#1068 в Сучасний любовний роман
#218 в Молодіжна проза
Відредаговано: 09.06.2020