8.

Клим швидко одягнувся та пішов до університету, бо тільки там міг побачити раду відьму. В університеті вже все було прибрано до Геловіну. Дизайнери постаралися. Скрізь павутиння, привиди, усіляка нечисть.
Клим міряв периметр кроками, виглядаючи на руду, а вона неочікувано підійшла з-за спини, звідки він точно її не очікував.
– Ти що на себе нап'ялив? Свято ввечері! У нас ще купа роботи, а ти дурнуватого гарбуза на голову одягнув, ну, точно безголовий!
Клим був здивований словами Гарбузки. Чи це такий спектакль, аби відвести підозри? Відьма-акторка.
– Це не костюм, – мовив Клим.
– Угу, гарбуз замість голови. Ну, це у твоєму стилі, – спробувала жартувати Юля. – Климе, от не варто сваритися з самого ранку. У нас купа роботи, знімай маску, йди за туалетним папером та простирадлами. Я ось список написала і вже з завгоспом домовилася за мітли, – діловито мовила руданка.
– Юль, я тобі клянуся, це не маска! – якось надто приречено мовив Клим. – Скажи, це ти мені таке зробила?
– Та пішов ти! Задовбав! Не називай мене відьмою! – обурилася Юля та гепнула Клима по гарбузу однією з мітли, яку тримала у руках. От точно відьма, он і мітла є. Аж цілих три!
– Ай! – схопився Клим за гарбуза. – Так я ж не жартую! Сама глянь! Спробуй це з мене зняти, – попросив Клим.
Юля войовничо зробила крок вперед та почала тягнути того гарбуза, але він не знімався. Руданка поглянула на шию Клима і зрозуміла, що хлопець не бреше.
– А... А як це? – здивувалася дівчина.
– Це ти мені скажи як?!
– А я тут до чого? Не треба на мене стрілки переводити! – обурилася Юля.
– Це ж ти казала, що в мене не голова, а гарбуз. Юль, я все зрозумів, розкаявся, не буду тебе більше обзивати відьмою та Гарбузкою, давай, розчаровуй мене. Повертай мою голову назад, – попросив Клим.
– Ти знущаєшся? Звідки я знаю, я ж не відьма. То все не я! – усе заперечувала руданка.
– О! Які ж молодці! – мовив декан, який прийшов подивитися підготовку до свята. – Вже й костюми одягнули. Гарно! Яскраво! Що вам потрібно?
– Ось я тут список написала, – мовила Юля. – Це необхідно придбати, це можна взяти у гуртожитку, а це я вже взяла у завгоспа, – показувала пальчиком у списку дівчина.
– Чудово! Зараз скажу, аби з профкому гроші вам виділили, а ці речі зараз принесуть з гуртожитку. Готуйтеся. Вже бачу, що буде цікаво. Така гарна маска у тебе, Климе. Дуже реалістична.
– Дякую, – відповів хлопець. А що? Не вистачало, щоб всі дізналися, що у краша університету замість голови гарбуз.
Декан пішов у своїх справах, залишивши пару узгоджувати далі сценарій та готуватися до конкурсів.
– І що ж робити? – запитала Юля, дивлячись на той гарбуз.
– Розчаровуй мене!
– То я й не зачаровувала. Подумай, може ти когось ще діставав, що хтось на тебе порчу навів і ти тепер гарбузоголовий, – мовила Юля.
– Та нікого я не діставав окрім тебе.
– То інших не діставав, а мене можна? І чим же я тобі не вгодила?
– Усім вгодила. Розчаруй мене вище більше вгодиш, – попросив Клим.
– Я не знаю як. А ти знаєш?
– Ну, як у казках розчаровували? Закляття якісь казали і махали чарівними паличками.
– Я не знаю ніяких заклять і не маю чарівної палички. Не підходить.
– О! Згадав! Щоб розчарувати жабу, принцеса повинна була поцілувати її, – зрадів Клим, що згадав.
– Ти здурів? Ти ж не жаба. І з якого дива я тебе маю цілувати? – обурилася руданка.
– А якщо спрацює? Ну, Юль, поцілуй мене в гарбуз!