РОЗДІЛ 17 Запрошення

 За Женею скучили і дівчата по кімнаті, і Васька з Воцою, і вихователі, і вчителі, хоча більшість свої почуття намагалися приховувати. Женя — навпаки, оскільки їй приємніше було перебувати в стінах інтернату, де всі були своїми, а не доводити «сімейним» дітям свою значущість і не очікувати чергову підлість.

Дівчина не замовкала: все розповідала та розповідала. Васька не вилазив із кімнати, щоразу дивуючись, наскільки йому з нею легко й приємно. Женя ж вигребла на ліжко пакунок із лікарняними «трофеями», демонструвала і пояснювала, де що й навіщо все це «добро» їй потрібно. Пляшечки з-під ліків, великий шприц, використані крапельниці та вироби з них. Медсестра Оленка подарувала Женьці ручку, чортика та вишеньки, зв'язані з м'якого пластику систем.

Від щастя, що її переповнювало, Женя ганяла коридорами і прискала шприцом, тож не дивно, що ще цього ж вечора стався інцидент. Женя, геть мокра, примчала до кімнати, а за нею слідом — Васька.

— Намалюй на дверях мішень. Будем влучати, — запропонувала Женя.

Той, щоб догодити подрузі, намалював. Так рівно без циркуля ціль умів малювати лише Васька. Він брав в одну руку олівець, в іншу кінець рушника, відміряв необхідний радіус і обводив коло, потім ще менше, ще й ще. Кожен сектор мав свої бали. Влучити в центр — означало отримати двадцять балів. А так, як і Женя, і Васька мали добре око, та й відстань невелика, то швидко набрали по сто балів. Вони часто грали й кидалися м'ячами, а потім і самостійно зробленими луками зі стрілами, тому потрапити в коло діаметром шість сантиметрів було завиграшки.

— Так не цікаво. Давай із заплющеними очима, — Васьчина пропозиція Женьці дуже сподобалася. Вона наповнила шприц водою з банки, заплющила очі й одним махом вичавила весь вміст шприца в ціль, як вона вважала. Коли ж розплющила очі, то спочатку подумала, що марить. Наталія Іванівна стояла у дверях, а з її пишної шевелюри стікали патьоки води.

— Романова повернулася! Одразу помітно. Завтра в кінотеатр ані руш! І цю іграшку мені сюди! Швидко!

Це стосувалося шприца, тому Женя змушена була віддати, як їй не було шкода прощатися з цікавою річчю, якою дівчина ще не награлася.

— Кувшинов, марш до своєї кімнати! — далі розпоряджалася Наталія Іванівна. А коли Васька пішов, прикрикнула на дівчат: «Наведіть лад у кімнаті! Поналивали води, насвинячили! Поросята ростуть, а не дівчата. Мантелепи!» — і вийшла.

Хвилину в кімнаті панувала тиша, а потім пролунав регіт. Дівчата заливалися сміхом, обговорюючи смішний вигляд виховательки та її командний тон. Марина намагалася перекривити Наталію Іванівну.

— Вам смішно, а я знову з кіно в прольоті, — засмутилася Женя. Дівчата заспокоїли:

— Не переймайся. Розкажемо ми тобі кіно… Якщо там буде що розказувати.

***

— От, нічого особливо цікавого не пропустила. Якусь муру про війну показували, — сердито відгукнулася про фільм Марина на запитальний погляд Жені, яка з нетерпінням чекала на дівчат у кімнаті.

— І що, зовсім нічого цікавого? І про кохання не було? — уточнювала дівчина.

— Кохання там і близько не було, — підтвердила Віка. — Бігають, стріляють, вбивають — і по всьому! Патріотичний.

У навчанні Женя пропустила багато, тож довелося наздоганяти. Особливо важко давалася математика. Сама дівчина не здатна була примусити себе до навчання, тому запрягла Ваську, допомагати з домашніми завданнями. Васька зрозуміло пояснювати не вмів, йому простіше було вирішити завдання, ніж розтовкмачити, як це робиться. А Женя хотіла зрозуміти.

— Воца добре пояснює. Так розжує, що все-все зрозуміло, — без задньої думки сказав Васька.

— Він як витріщиться на мене, то забуду і те, що знала. Дякую, не потрібен мені такий вчитель, — відмовилася Женя. — Я придумала, що ми зробимо. Ти порішаєш завдання з підручника наперед, а я на уроці списуватиму, ага?

— По ходу іншого способу немає, — погодився Васька і сів за математику. Женя ж примостилася поруч, підперши щоки долонями, і милувалася другом, бо коли він думав, обличчя хлопця ставало серйозним і зосередженим.

Усі інші предмети Женя розуміла краще, тож і сама швидко наздогнала. Російська та українська літератури перетворилися на її улюблені предмети. Вчителі не могли нахвалитися Женею, що почала читати.

— І ось якого біса хтось придумав цю розпрокляту політінформацію? — мало не плачучи, звернулася Женя до Васьки. Щочетверга перед уроками двадцять хвилин займала політінформація. Кожен із учнів мав робити якесь повідомлення про політичний стан у країні та світі. Тож у середу після уроків Васька з Женею сиділи у читальній залі та перевертали газети у пошуках цікавих нотаток.

— Не лайся. Хоча б дізнаємося, що в країні робиться, — гортаючи газету «Труд», говорив Васька.

— Що? — скривилася Женя. — Там, крім перебудови, нічого немає. О-о-о, дивись, Горбачова з Райкою знову сфоткали. Ти дивися, що пишуть… Ой, ти тільки глянь. Клас! До Женеви з офіційним візитом полетіли... Вася, були б ми з тобою, ну-у, я, наприклад, Райкою, а ти Горбачовим. І їздили б ми куди хотіли. Можна у Швейцарію, а можна й куди подалі… — Женя мрійливо підняла голову до стелі. Уява намалювала швидко і яскраво чарівні картинки: Альпи та море.