РОЗДІЛ 13 ПРОЗА ЖИТТЯ

Якщо Женя цілий тиждень була злою та непривітною, згадуючи витівку Воци, то хлопець навпаки — перебував на сьомому небі від щастя. Усередині все нуртувало. Женя… ім'я дівчини палило душу, ніби хтось назавжди його там закарбував розпеченим клеймом. Почуття переповнювали хлопця. І були вони сильнішими за розум, понад усе. І якщо досі кохання до Жені жевріло, то тепер палало на повну силу. І варіантів було лише два: запалити цим вогнем предмет кохання або згоріти в попіл самому.

Воца хотів бачити дівчину, поговорити з нею, а Женя весь тиждень тікала, а потім набралася хоробрості й видала, не приховуючи гніву:

— Чого ти причепився? Перестань ходити за мною! Ти мені ніколи не подобався! Зникни! Бачити тебе не можу! Реп’ях!

Ходити за дівчиною Воца перестав, але в душі сподівався, що колись усе зміниться. А ще боявся, що вони з Ваською не зможуть залишатися друзями, як раніше. Але чергові розбирання з місцевими пацанами, в яких брали участь і Васька, і Воца, згладили недавні недомовки. Усе закрутилося заново — і колишні взаємини повернулися. Щоправда, була між хлопцями домовленість — не набридати Женьці. Вона сама має розібратися, хто їй потрібен. Але Женя поки що сама не знала, хто їй потрібен. І це її цілком влаштовувало.

***

На урок математики Женя навмисне спізнилася. Коли відчинила двері й увійшла, всі подивилися на неї зі співчуттям: ліву щоку красуні рознесло так, що миле личко перетворилося на потворну гримасу.

Підтримуючи щоку рукою й стражденно скривившись від вдаваного болю, дівчина жестами пояснила, що болить зуб, рознесло ясна, все дуже погано й говорити вона не може. Вчителька примружила очі, пригадала, хто перед нею, придивилася уважніше й все зрозуміла. Не розкриваючи здогадок щодо Женьчиного трюку, спокійно промовила:

— Якщо тобі складно говорити, тоді теорему доводитимеш письмово. Бери листочок і працюй.

Після цих слів учні пильніше придивилися до Жені й деякі теж здогадалися, що то не зуб у неї болить, а вата напхана за щоку. Раніше такі трюки проходили на ура й вчителі велися, не примушували на уроках щось робити, відправляли до ізолятора, але згодом звикли до її витівок. Юрко перегнувся через парту й порадив пошепки:

— Треба було ще праву руку забинтувати. Тоді б і писати не змусили. Що ж ти так необачно?

Ох, Женя й відповіла б Юркові іншим разом, але зараз грізно подивилася й вирішила грати роль німої до кінця. Сусід по парті Сашко підсунув шпаргалку, але вчителька помітила, відібрала «допомогу» й поставила двійку за списування, а потім несподівано порекомендувала:

— Романова, тобі б у драмгурток сходити. Такий талант пропадає. Ти ж не живеш, а постійно якісь ролі граєш. Готова акторка.

— Стільки старань, і все-таки вліпила пару, — розглядала дівчина велику двійку у щоденнику, сидячи після уроків у читальному залі бібліотеки. Васька поруч гортав новий журнал «Юного техніка».

— А хто заважає вивчити цю нещасну тему та перездати? — риторичним питанням прозвучали слова хлопця. Насторожений тривалою тишею, він відірвався від журналу, глипнув на сердиту Женю й швидко виправився. — Я пам'ятаю, що ти не любиш математику, не розумієш ці довбані теореми. Але ж можна завчити. А взагалі не переймайся. Я теж не піду в кіно за компанію, хочеш?

— Ні не хочу! Іди, дивись, потім переповіси. От скажи, тобі реально подобається читати все те, що в журналі написано? — Женя критично подивилася на вже закритий номер «Юного техніка».

— Так. Адже стільки нового. Про комп'ютери пишуть, про роботів, ігри. Ось ти про трейбол чула?

— Я про футбол чула, грала й мені вистачить. А тут розповідь якась є? У минулому було таке гарне оповідання про дівчину, що вивчила чарівне слово й перетворила збитошних хлопчаків, що діставали її, на каміння. Пам'ятаєш, адже ти теж читав?

— Пам'ятаю. Оповідання «Дитина, яка вірила». Як тут забудеш? Ти все мріяла теж нас з Воцою перетворити на котика та собачку. Я мав бути котом, а Воца псом, — нагадав Васька. — Шикарна перспектива!

— Ти образився? — не розуміла Женя.

— Ні, я був неймовірно щасливий, що ти не знаєш чарівних слів. Мені бути людиною більше подобається, — перевів на жарт Васька.

— А даремно. Так би завжди були разом. А то ти доучишся й поїдеш, а мені без тебе буде нудно, самотньо, — зізналася Женя. Вона все частіше думала про день розлуки.

— Подумаєш, кілька років перекантуєшся тут. А я приїжджатиму в гості. Може, я тобі й не потрібен буду, — промацував ґрунт Васька.

— Або я тобі потім не потрібна буду, — важко зітхаючи, вимовила побоювання дівчина. — Тобі Вовка більше потрібен. Ви завжди разом. Сашко сказав, що вас до одного училища відправляють…

— Трясця, а Сашко звідки знає? Мале базікало, — Васька знав про підписані документи, але не казав Женьці, щоб не засмучувати.

— Йому Генка сказав, — здала усіх Женя.

— По пиці отримає Генка, щоб не молов зайвого, — розлютився Васька. — На, читай розповідь «Вогнище». Фантастика, як ти любиш, — хлопець віддав Женьці журнал, а сам пішов шукати на полицях ще щось цікаве.

До оповідання Женя не дійшла, зупинилася на статті про Артек. Увагу мрійниці привернули фотографії веселих дітей на морському узбережжі. Женя чула про табір у Криму, але він їй здавався нереальною мрією.