РОЗДІЛ 12 ПЦІЛУНКИ

Хоча на кухні Женю не ображали, і смачненьке перепадало, врешті-решт почала наїдатися, звільненню від покарання була дуже рада. Коли недільним ранком йшли на зарядку, Оксана вибрала хвилинку і без зайвих вух тихенько прошепотіла Женьці:

— Коли будеш наступного разу тікати — мене візьмеш?

— З глузду з'їхала? На біса тобі такі проблеми? — навіть здригнулася Женя.

— А тобі? — Оксанині очі, що благали, немов у душу залазили. І красуня змушена була відвести погляд.

— Ні, не візьму. Відчепись!

— Чому? — не вгавала Оксана.

— Бо більше тікати не збираюся. Хорошого потроху, — збрехала, не червоніючи, Женя.

Бо за час відбування покарання прийняла однозначне рішення, що як тільки повернуться цигани, піде з ними. Упросить, ублагає, навколішки стане і перед бароном, і перед Азою, набреше, що зле їй. Якщо доведеться — пригрозить самогубством, але обов'язково впросить.

Женя розуміла, що цигани прийдуть лише навесні, тож треба якось пережити цю зиму. Та й до неї дожити. А поки — на вулиці панувало бабине літо, заплутуючи у волоссі довге павутиння і пускаючи в очі сонячні зайчики, відблиски променів від вікон інтернату. І було тепло не лише вдень, а й вранці та вечорами. Лагідна осінь дарувала продовження літа.

Поява Жені оживила подвір'я, адже вже два тижні, як її не було видно. Завжди є загальновідомі істини, загальноприйняті положення, так звані життєві аксіоми, доводити які не варто, та ніхто особливо й не напружувався. Такою аксіомою стала краса Жені. Її появу одразу помічали, особливо хлопці. Зачаровано проводили очима синьооку циганку, як називали дівчину за очі. А вона шукала поглядом Ваську. Натомість наткнулася на погляд Воци.

— Чого вилупився? Давно не бачив? Скучив? — не витримала Женя.

— Дуже скучив, — відповів, а в очах стільки обожнювання, як у вірного пса. Мав би хвіст, то заметляв ним.

— Краще скажи, куди Васька подівся? — перебувала на своїй хвилі Женя.

— Не знаю. Чесно, — збрехав Воца. Вони з Ваською були як брати, тож хлопець знав, що друг у медсестрички Олечки. Сама прийшла і забрала, буцімто допомога потрібна. Але Воца не маленький, бачив, чого Оленьці від Васьки потрібно.

Женя і на мить не повірила у Воцине незнання. Після зарядки, бадьора та енергійна, замість того, щоб йти на сніданок, бо у вихідні снідали на годину пізніше, вона метеликом легко пурхнула на другий поверх, прямуючи до кімнати, де жив Васька, але на півдорозі застигла в німому здивуванні: з кабінету медсестри, одягаючи на ходу светра, виходив Васька.

— О, Женю, привіт! — Васька не очікував побачити її тут, але був щиро радий зустрічі. — Ходімо в їдальню чогось пожуємо, а то в животі бурчить.

— Від Ольки занудило? — чорною гадиною до Женьчиного серця підібралися ревнощі, отруюючи й змушуючи дівчину фантазувати казна-що.

— Якої Ольки? Женю, ти чого? — Васька ще не розумів суті проблеми, Женя ж розвернулася й втекла.

За сніданком теж мовчала. О, як ненавидів Васька Женю ось таку, мовчазну і всю в собі, що копирсалася у лише їй відомих проблемах. Особливо коли відчував, що ніби винен, а в чому — невідомо.

— Жень, що я зробив не так? Чого ти дуєшся? — знайшов Васька подружку в саду на лавці.

— Навіщо тобі Олька? — прямо спитала красуня. — Чого ти поперся до неї?

— Медсестра ж. Попросила шафку пересунути. Це що, карається?

— І вона в неділю на роботу примчала шафку пересувати? Ніколи її не було у вихідні, — примружилася, намагаючись упіймати Ваську на брехні.

— Ну, прийшла. Що тут такого? Коли хоче, тоді й приходить.

— Весь інтернат знає, що вона до тебе липне. Іншого не покликала, — надимала уста красуня.

— Хоч би й так. Женю, я ж не дорікаю тобі за Воцу, за Сергія, за Генку. Вони всі в тебе закохані по вуха. Здогадуюсь, що не лише вони. Просто я з ними мешкаю в одній кімнаті й чую, про що говорять. І якщо я з кимось розмовляю, комусь допомагаю, це не означає, що тебе забув. Дружити можна з багатьма. З дівчатами теж…

— Розмовляв? Дружити? Ти светр одягав, коли виходив!

— Навіть якби штани вдягав... Я виходив із кабінету медсестри. Оля живіт мацала. У мене кололо вчора ввечері. У чому кримінал?

— В інтернаті кажуть, що ти... Що вона на тебе запала... і ви з нею... того... — видала свої страхи Женя.

— І що з цього? — гнув своє Васька, в душі тріумфуючи й не переконуючи дівчину у зворотному. Адже якщо Женя ревнує, значить є почуття, хоч якісь.

— Ага, значить мені ти забороняєш у «пляшечку» грати, а сам з Олькою цілуєшся?

— Хіба я тобі можу щось заборонити? Припекло цілуватися з ким попало — вперед, не зупиняю.

— От і домовилися! — розлютилася дівчина й пішла.

— Хочеш поплавати човном? Палич за хорошу роботу нам з Воцою на день виділив, — спробував миритися Васька вже за годину.

— З Воцою? Він буде витріщатися й либитися? Ні, без мене! — остаточно розлютилася Женя. Їй не хотілося ділити Ваську ні з Воцою, ні з Олею, ні з ким би там не було ще. І нічого з собою вдіяти не могла.