РОЗДІЛ 9 СОЛОДКЕ СЛОВО "ВОЛЯ"

Женя завжди мріяла про подорожі. Вільне пересування її спокушало. Особливо, якщо рухатися можна було у бік моря. Хоча, годилося в будь-який бік. Уявляла собі легку морську хвилю, що набігала на піщаний берег, ледь помітну межу між морем та обрієм, самотню викривлену сосну на верхівці скелі… Чи, можливо, не так виглядає той далекий невідомий Крим? Але на картинці так було намальовано. Малював Васька, а він точно знав, бо бачив, бував у Криму, і навіть купався в морі.

— Море — це чудово! — блищали від задоволення очі дівчини. — Ось виросту, розбагатію й попливу в навколосвітню подорож. Як називається, коли довго плаваєш на гарному пароплаві?

— Круїз! — підказував Васька. Він і сам не проти був уявити таке щастя, але розумів, що це дуже дорого і практично нереально у їхньому з Женею випадку.

— Ось ти на палубі корабля, він відходить від причалу, а ти махаєш тим, хто стоїть на березі, і радієш, що довго-довго плаватимеш, — ділилася сміливими планами мрійниця.

Васька не поділяв Женьчиної радості щодо корабля, який романтично відходив у море. Колись, багато років тому, ось так на палубі стояла і махала йому, тоді ще шестирічному хлопцю, найрідніша людина — мама. Гарна та щаслива, вона обіцяла повернутися і забрати його з собою, в інше життя, в іншу країну. Але не повернулася. І біль зради оселився у його дитячому серці, а слово «мама» залишилося великим товстим рубцем. До цього болю через рік додався ще один, коли тітка, замордована постійними витратами на племінника, який несподівано звалився на її голову, відвезла семирічного Ваську в інтернат. Здала державі, як непотріб. Але ця хоч не обіцяла повернутись і забрати, тому було не так прикро, хоч і боляче. Її останні слова Васька запам'ятав: «Матері ти не потрібен, а чому я маю віддуватися? У мене своїх голодних ротів троє». Деякий час Васька звинувачував себе, свій вибуховий характер, адже за бійки та побиті вікна доводилося відповідати та платити тітці.

Та й із двоюрідними братами відверто не ладнав. Тож тітку ще намагався зрозуміти, матір — не зміг. Але про всі переживання хлопець мовчав. Одним із найпотаємніших бажань було зустрітися з матір'ю і дізнатися, чим він так сильно завадив, і чому тітка постійно обзивала його байстрюком та гріхом молодості.

У першу втечу Васька вирушив до Одеси, де жила тітка, але не дістався — спіймали. Упертий хлопець за кілька місяців підготувався ретельніше і несподівано заявився до тітоньки, перелякавши раптовою появою. Тітка викликала міліцію, але перед тим, як приїхали правоохоронці, встигла сказати, що матері вже немає в живих.

— А батько? Хто мій тато? — допитувався Васька.

— Хто? Бандит зі стажем, на нарах уже третій рік париться. Я б йому довічне дала за Надю. Яка дівка була розумна, гарна, до інституту сама вступила! Так ні, ця скотина їй зустрілася. Пузо зробив і змився. А та дурепа за кращим життям поїхала до дідька на пасіку. А все ви! Спочатку він, а потім ти їй життя й зіпсували, — так і сипалися звинувачення. — Батькові у тебе гени, теж тюрягою закінчиш, згадай моє слово! Іди геть з очей. Щоб я тебе більше не бачила! Ач, приперся. Думав, буду годувати і одягати тільки тому, що племінник? Був би нормальним, то нехай — живи, але погана кров мені в хаті не потрібна!

Отоді Васька й зрозумів, що зайвий. Що сам-один залишився на цьому світі.

— А, може, й краще, що сам? — міркував хлопець, коли охолонув. — Нікому нічого не винен. Капітаном свого життя стану. Доведу, що не погана кров. Ще жалкуватимуть, що вигнали.

 Якось Женя привела Ваську до табору. Аза спочатку до хлопця придивлялася, навкруги ходила, а потім запропонувала поворожити на руці. А Васька що, як усі, цікавий щодо майбутнього.

Довго Аза розглядала його руку, а потім і самого хлопця. Сказала ось тільки мало, та й то дуже загадково, ніби ребус загадала підвищеної складності:

— Усе в тебе буде. Усе, що хочеш і про що мрієш. Але не одразу й дорогу ціну заплатиш. Дуже дорогу. Кохання тебе змінить, сильне кохання, глибоке, рідкісне… Чекає багато випробувань. Сильний ти. У таборі став би бароном… років так через сорок, — пожартувала Аза. — Два життя буде. Різні. Ніколи нікому не мстися… Це доля слабких і злих.

— Як це два життя? — цікавився Васька.

— Ось так. Помреш, а потім новим життям житимеш...

— Це що, на тому світі чи що? — не розумів хлопець.

— На цьому. На той не поспішай, ти на цьому потрібен.

— Слухай, а що вона курить, твоя Аза? — жартома поцікавився Васька, коли поверталися до інтернату. — Такого намолотила… Я бачив, що вона ще й п'є.

— Аза правду ворожить. Але не всі розуміють, що вона має на увазі. І пояснювати не хоче, каже, що самі маємо зрозуміти, тоді краще. Мені вона також багатство і славу нагадала. Сказала, що багато разів одягатиму весільні сукні. Типу багато разів заміж виходитиму, напевно. А ще, що буду приміряти чужі долі. Точно акторкою стану. А може щось інше? Піди розберися.

— Ото й воно. Голову затуркає твоя Аза і думай потім, що до чого. Більше не хочу гадати. Простіше не знати, що буде, ніж потім боятися обіцяного, — заявив Васька і з того часу уникав спілкування з циганами. Помічав, якою щасливою та життєрадісною повертається Женя після того, як побуває у таборі. Сам же циган недолюблював.

В інтернаті Женя сприймалася більшістю вихованців виключно як гарна лялька. Ніхто не хотів дивитися глибше, помічаючи лише привабливу зовнішність.