Розділ 6 ЗНАЙОМСТВО

Дівчат, які мешкали в п’ятнадцятій, Оксана побачила ближче до вечора. Спочатку відбулося швидке та легке знайомство з Катею та Вікою. Доброзичливі подружки навіть провели новеньку інтернатом, розповівши, де і що знаходиться. Імпровізована екскурсія виявилася дуже доречною, Оксана відчула себе більш впевненою. А після повернення до кімнати не втрималася, щоб не спитати:

— А це хто малював? — вказала на картинки, що висіли на стінах. Дівчата перезирнулися і, посміхнувшись, майже разом запитали:

— Подобається?

Оксана кивнула й вказала на русалку серед лілій:

— Ця найбільше!

— Це Женя! — незрозуміло відповіла Катя. — Ми вже звикли, а новенькі завжди так реагують.

— Женя? — перепитала Оксана. — Хлопець?

— Малював хлопець. Васька. А зображена Женя. Дівчина. Та ти її скоро побачиш, набігається і з'явиться. І його також побачиш. Він часто тут вештається. Тим паче сьогодні чергує Клавдія Максимівна. Якщо все буде тихо, то й у «пляшечку» пограємося, — Віка говорила так, ніби Оксана розуміла про що йдеться, але з розгублено-запитального погляду збагнула, що новенькій не все зрозуміло:

— Ти не знаєш, що таке «пляшечка»?

— Знаю. Куди воду наливають, — відповіла Оксана. Але Віка з Катею тільки засміялися. Оксана зрозуміла, йдеться про щось інше.

— Довго розповідати, сама побачиш.

Потім у кімнаті з'явилася Олена. Їй усе пояснили Віка з Катею, бо Оксана була не дуже говіркою.

— Ти в якому класі? — поцікавилася Олена, розглядаючи новеньку.

— У восьмому... — відповіла Оксана.

— О, класно, тепер у наш клас ходитимеш, — зраділа Віка.

— А можуть і до нашого оформити, — підхопила Олена.

— Ага, зараз! У вас двадцять учнів, а у нас — вісімнадцять. Точно до нас приведуть!

Можливо, на тлі цієї «важливої» суперечки дівчата навіть посварилися б, але двері до кімнати гучно відчинилися й увійшла Марина. Двері вона прочиняла виключно ногою. Закривала так само. Здивування у неї викликали лише певні речі, тому наявність у кімнаті незнайомої дівчини не збентежило. Взагалі пройшла повз Оксану так, ніби й не побачила — мало хто до кого прийшов.

— Ото Женя жартунка. Знову отримує прочуханки за витівку. Кадра! — Марина завалилася на ліжко в брудних черевиках, у яких прийшла з вулиці.

Оксана настрахано покосилася, згадавши слова директорки про те, що у кімнаті живе двоє жахливих дівчат. Ось ця Марина, як зрозуміла Оксана, і була однією з небезпечних для інтернату осіб.

— І що знову наша Женя утнула? — поцікавилася Катя.

— «Наші» справи при своїх…

Відповідь не відразу зрозуміли, але коли Марина кинула погляд на Оксану і додала недвозначно: «Дівко, звали по-швидкому!», Катя пояснила:

— Це Оксана. Новенька. З нами буде жити.. Поселили сьогодні.

Марина спочатку скривилася, потім пройшлася пильним поглядом по новенькій, і лише тоді помітила, що ліжок в кімнаті стало більше.

— А нічого так нас потіснили. Думала місцева якась лярва підвалила, бо прикид не наш, не інтернатівський. Ну, тоді давай знайомитися — Марина... Іноді лаюся — не ображайся. У нас у кімнаті всі свої. Командир Женя. Бачила Женю?

— Ні-і-і, — тихенько простягла Оксана. Це ім'я вона чула тут уже не раз, і дуже хотілося нарешті побачити. — Не бачила ... ще…

— Зараз припреться. Розкаже про пригоди. Сьогодні вони для неї класно скінчилися. Ось така дівка! — і Марина виставила великий палець, демонструючи рівень Жені. Все це інтригувало, і Оксані аж закортіло швидше побачити цю дивовижну дівчину, про яку всі згадували, а дехто навіть намалював.

***

Перш ніж до кімнати увірвалася шаленим вихором Женя, у коридорі почувся її дзвінкий голос впереміш з вже трохи грубуватим хлопчачим баском. Вкотилися до кімнати якось разом. Женя відбивалася від Васьки й, добігши до найближчого ліжка, схопила подушку і запустила в бік юнака. Васька встиг перехопити її й з блиском в очах почав підходити до дівчини, що геть розперезалася. Женя не розгубилася, а попросила допомоги у подруг:

— Ти що ж думаєш, ми з тобою не впораємося? Дівчата, ану, давайте закидаємо нахабу, — і всі дівчата, крім оторопілої Оксани, яка впізнала русоволосого хлопця, кинулися до ліжок, схопили подушки й накинулися на «інтервента», якому завжди були раді.

Після того, як дівчата закидали Ваську подушками, напосілися на нього, повалили та зім'яли разом із горою подушок. Хлопець, звісно, міг би вчинити опір, але вдавав безпорадність і піддався, щоб дівчата відчули перемогу. Новенька тільки спостерігала за всім цим неподобством, сидячи на ліжку й підібгавши ноги.

З коридору усе, що відбувалося в кімнаті, виглядало так: долинали глухі звуки бухкання подушок, хрипкий хлопчачий голос, писк, вереск, викрики дівчат і нестримний сміх.

Це не залишилося без уваги.

Двері до кімнати рвучко відчинилися.

На підлозі лежав напівзадушений і приголомшений подушками Васька, тримаючи комірець сукні. Оскільки сукні були схожі, тому не відомо, чий комірець відірвано. Проте на обличчі юнака читалося стільки щастя від жартівливої колотнечі, що словами не передати.