3 Розділ

Оксана спокійно чимчикувала вулицею. Птахи сьогодні тихенько наспівували пісню. Невеличкий туман то лякав, то заспокоював дівча. В дитинстві мати частенько лякала, кажучи, що там живуть злі людожери, які крадуть дівчат. А батько любив казати, що в тумані можна побачити справжнього себе, почути музику душі. В цих ситуаціях Оксані більше подобалось вірити татові, але монстрів з туману все ж таки боялась і далі. 

Серж біг вулицею, гукаючи дівчину. 

-Оксано! Оксано! Де тебе носить?! Треба вмикати серену, тобто ти цей во.... Грай! 

Оксана наче прокинулася. Вона швидко побігла до головної вулиці. 

-Вороги в селі?! - спитала дівчина.

-Ні, поки ні. Але наші їх не втримають. По рації передали, що пробиваються сюди. Хтось здав головний вхід через ліс! 

Оксана не могла повірити, що у війну хтось може зраджувати... Ще й свою країну, де народився та виріс. Це ж узагалі безглуздо! 

Та й летить ота зозуля 

Крила ясні має, 

Та й летіла птаха мила, 

Голос обірває.

В лузі тихо пісня грає, 

Ворог щось сміється.

Кров пролита за вкраїну

Під деревом в'ється. 

Так вони добігли до головної вулиці. Оксана дістала скрипку, і хотіла грати, але відчула що руки змерзли. Серж, помітивши це, віддав свої рукавички. 

-Ти сама знаєш, на що йдеш. Тому бери, це найменше що я можу зробити. 

Скрипка тихенько почала наспівувати сумну пісеньку. Струни робились голосніше. Незабаром музика розлилась усім селом, а потім хтось почув голос Оксани. Він дрижав, але був впевненим в своїх діях. Дівчина боялась лише одного - не встигнути. 

Старі бабусі та дідусі хапали документи, трошки їжі, бо шлях мав бути довгим. Їм заборонили брати волів, кіз, свиней і гусей, адже місця і так не лишалось. Діти вмостились на руках дорослих, чоловіки та жінки, яким не вистачило місця в автобусі стояли, тримаючись за інших людей. Дорога має бути тяжкою, тому потрібно добре триматись, щоб не впасти. На щастя, усіх змогли забрати. От тільки Оксана, солдати, старий охоронець та Мотря залишились. Стара не хотіла полишати доньку та й чоловік похований на цій землі. Каже:"В мене усе одно немає більше нікого, а доньку я не залишу помирати ". 

Транспорт рушив. Наостанок Українці почули постріл. Ніхто не знав, що трапилось. Дем'ян лежав на холодній землі, тримаючись за серце.  З грудей лилась червона темна кров. Чоловік посміхнувся, позаду стояла Оксана. Він захистив її. 

-Заспівай мені, дівчино, пісню перед смертю. Хочу померти з радістю. 

І скрипка знов залунала. Та зараз голос Оксани дрижав ще більше: 

Щедрик, щедрик, щедрівочка, 

Прилетіла ластівочка, 

Стала тихо щебетати, 

В серці - сум, а вдома - мати. 

Я не сплю, не хочу спати, 

Тільки голосно співати.

Я лечу, немов на крилах, 

Хочу я кричати, диво...

Дем'ян заплющив очі. Наостанок дівчина помітила посмішку на його обличчі, а в кутику ока - сльозу. 

Щедрий вечір, добрий вечір, 

Господарям добра воля …

Людей вивезли. Село наповнилось сумом та сльозами. Мотря дивилася у вікно, вона не могла просто терпіти. Жінка тільки молилась, щоб донька була жива. Щоб усе стало, як раніше. Вони в теплій хаті, а біля Семен. 

Оксану ж забрав до себе російський пан. Він дізнався талант дівчини, а тому хотів, аби вона грала йому в ресторані. 

Дівчина спочатку не хотіла, але коли дізналась, що там є Серж та інші солдати, яких узяли в полон, пішла. Їй хотілось допомогти їм. Як? Поки не зрозуміло... 

Наступного дня Іван ( так звали пана ) зробив невеличкий бенкет в свою честь. За столами сиділи його друзяки - Смаковський та Біловський. Товсті животи, бридкі вуса та опухлі щоки. Від цього видовища Оксані стало погано. Вночі, коли усі поснули, дівчина пробралась до в'язниці, яка знаходилась під самою спорудою. Там, поговоривши з солдатами, серед яких був Володимир Сторадський, придумала план. Вони підсиплять снодійне до панів, а коли ті поснуть одна служниця, яка теж жила в Україні, виведе їх з в'язниці. 

Оксана має стояти на сторожі. Якщо Іван прокинеться, то подати сигнал. Та сама дівчина мала і своє продовження плану. 

Ввечері, коли старигані випили снодійне, служниця все зробила за планом. Оксана дістала з кишені пана ключ та віддала дівчині. Козаки почали виходити з в'язниці, але Смаковський потроху прокидався. Скрипка почала грати. В цей раз руки не дрижали. Вони були впевнені в своїх діях. На щастя, усі встигнули вийти. 

-Що коїться?!- заволав Іван. 

Кімната наповнилась вогнем. Невдовзі все почало горіти. І тільки вдалині можна було почути тиху мелодію. Скрипка не замовкала. Ні! Навпаки, ставала гучнішою. 

Коли Серж побачив вогонь, то промовив: 

-Вона зробила своє завдання. Ті пани точно б наздогнали нас, а Оксана віддала своє життя заради нас... 

Чоловік зняв капелюх та тихо постояв. Ця хвилина була на згадку усіх загиблих, також і Оксани. 

Дівчина все грала і грала, але потім почула чийсь голос: 

-Мамо, я не хочу помирати! 

З очей полились сльози. Оксана узяла за руку мале дитя та пішла. Скрипка замовкла.