1 розділ

Це відбулося восени під спів птахів, що відлітали в теплі краї, під мявкання котів, що так чекали поживи. Мати попросила доньку Оксану набрати води. Дівчина мала вродливі риси обличчя: темні оченята та брови, світла коса, високий зріст та посмішку, мов у янголятка. Скільки не сваталося до неї! Але ніколи вона не казала:"так". З матір'ю відчула любов та тепло, і більшого їй і не потрібно. 

Вийшовши на двір, помітила сина сусідки - Семена. Та такий вродливий став! От тільки вуха так і залишилися великими. Оксана часто кепкувала з них. Казала:" Та з такими вушками точно усі дівчата твої!". А він:" Та мені і не потрібні ті подружки. Я ж тебе...", але ця фраза так і не закінчувалась. 

 -Семене, це ти?- питає, червоніючи. 

-Так, а що не бачиш? 

-Та бачу, але просто так питаю. 

Хлопець підійшовши, нахилився та зірвав квітку. Легенько закріпив на косі Оксани та подався геть. 

Прийшовши додому, дівчина ніяк не могла збагнути, чому серце так б'ється. Мати то щось говорить, то кличе їсти, а вона сидить і мовчить. От і стара почала хвилюватись. Думає до себе:"Чи то хвора, чи вже хтось сказав щось...". 

Ніч була доволі тихою та світлою. Оксана не любила такі ночі, адже матуся часто говорила про те, що в такі вечори хтось або помирає, або знаходить своє кохання. Та була проблема, бо кохання мало стати непостійним. Чи то хтось його вкраде, чи просто зникне любов. Саме в один з таких днів помер батько Оксанки. Добрий був чоловік, але от хворів давно. Наступного ранку біля ліжка знайшли лист, там було усього лише декілька слів:"Життя триває, то живи і далі ". 

Невдовзі очі самі заплющились. 

Мати дівчини - Мотря прокинулась від страшного сну. Іде вона стежкою, і чує пісня ллється. Починає бігти, а хтось так сумно співає. І скрипка кричить. Струни все довше грають, а музика не закінчується. Бачить дівчинку, з очей сльози, а навколо нікого. Вона намагається вхопити бідолашну, та ноги кудись несуть. В останню мить чує слова:"Мамо, я хочу жити ". Біля скрипачки з'являється дитинка, а та грає, і грає. Мотря хоче побачити обличчя дівчини, але не може. Наостанок впізнає свою доньку - Оксану. Прокинувшись то плаче, то сміється. Не може зрозуміти нічого з побаченого. 

-А чи до хорошого цей сон,- думає до себе. 

Наступного дня Оксана знов пішла набрати води. Їй так кортить знов поговорити з хлопцем! Іде стежечкою, а відерце:" Стук- Стук", а серденько:"Тьох-тьох ". Стара так і не розказала про побачене. Думала:"Та яка ж різниця. От Лесі кожної ночі сниться, що її півня крадуть. Та цього ж не відбувається?". 

-Вітаю, леді! 

-І хто це "леді"? Я? Чи ти п'яний, чи хворий? - каже Оксана. 

А Семен сміється та співає: 

Покохала дівчина хлоп'ятка, 

Той пішов собі десь за світи, 

Покохала дівчина Оксанка, 

А Семен освідчився в любві . 

-І що ти говориш? Та наче не пив, а верзеш щось, наче не тутешнє. 

-Кажу ж, що люблю! То, може, разом житимемо? В мене нікого, але є гроші. Купимо овець, кіз. Будеш, як паночка ходити! 

-Тану тебе!- махнула відерцем, а сама до матері побігла. 

Вдома Мотря місця не знаходить. То шиє, то в'яже - нічого не доходить до кінця. Навіть борщ википів! А картоплю узагалі не посолила. Оксана заходе, мугикає пісеньку, а сама погляда на матір. Думає:"Якщо настрій хороший, то спитаю що до Семена, якщо ж поганий, то промовчу. ". 

-Ой летіла зозуленька, та співала ж моя ненька. 

Кличе когось вже до хати, бо вже ніч, година спати. 

Я лечу, немов на крилах. 

Серце моє все зуміло! 

Покохала я Семена, а сама не знаю бремя. 

Котра вже й година? Спати? 

Може, вже пора й співати? 

-І що ти кажеш?- не розуміє мати. 

-Та кажу ж, що ніч така яскрава. 

-І кому брешеш? Кажи вже! 

-А як ви, мамо, до Семена ставитеся? 

-А як я...? - не розуміє Мотря.- Наче хороший хлопець, а що? 

-Та ми й думали, що житимемо... ну... разом...

-Тебе заміж кличуть? Боже, яка радість! Я думала, що вже ніколи не дочекаюсь діточок! 

-То ти не проти? - питає Оксана. 

-Та ні, а чого проти? 

От і вирішили. Стара не могла відпустити доньку, тому хату хлопця продали, а сам він переїхав до Оксани. Ось так і жили. Весілля було найкраще в селі! Подружки співали, проводжали в далекий шлях дівчину. Старі плакали, хлопці сміялись з парубка. А наречена то і робить, що дивиться на чоловіка. Думає:"От і радість стала. Буду я з Семеном усе життя разом!". 

А Мотря зовсім забула про дивний сон. Та коли доньці подарували скрипку на весіллі, то ледь не впала. Стало їй погано. Лежить на траві, люди бігають. А сама думає:"Чи не біда в хату стукає?". Коли встала, то мовчала. Оксана довго не могла збагнути, що сталось. А тому друга частина свята була вже не такою веселою та яскравою. 

І жили молодята й не тужили, але через рік прийшла звістка, що Семена забирають на війну. Як дівчина не плакала, як не кричала, та парубоче серце хотіло захищати своїх від ворогів. Мотря ж то дивиться у вікно, то бігає по хаті. Згадує сон дивний, а серце все б'ється дужче. Думає:"Чи то воно на краще, чи то на погане? "