Почуття, що всередині мене

Роздратування, напруга, розуміння, співчуття, сум, злість, заздрість, радість, закоханість, любов, щастя, нещастя, зневіра, егоїзм... і так далі.

Кожен наш прожитий день сповнений стількома емоціями, стількома думками, завтра вони зміняться іншими, і можливо, ви не пам'ятатимете, що відчували вчора, чи це залишиться у вас у пам'яті надовго?

Чи завжди ми розуміємо, що саме ми відчуваємо? Іноді варто хоч чомусь піти не так, як ми знесилено опускаємося на підлогу, і очі, зрадницьки, пускають сльозу. Ми злимось на себе. У чому причина твоїх сліз? Невже це вперше? Я питаю, невже це вперше?! Перший раз, коли все йде не так, як ти хочеш, коли ти не знаєш, як вчинити, коли не знаєш, що краще сказати на підтримку другові, який так потребує твоїх слів… Ти знаєш… Ти впевнений, якби він не мав потреби у тобі, він би і не згадав про тебе в момент слабкості, смутку, але що? Що ти маєш сказати йому? Те, що дійсно відчуваєш, чи те, що він хоче почути? Варто тобі сказати щось не те, як той подивиться на тебе порожнім поглядом і кине щось по типу: "Я так і думав, що ти не зрозумієш, навіщо я взагалі прийшов?", І піде, залишаючи тебе задихатися у власному почутті провини.

Чому люди так хочуть, щоб до них ставилися з розумінням? Чому їх так зачіпає те, що деякі можуть піклуватися тільки про свої проблеми? Чому ж? Хіба ці люди не такі самі? Їм так хочеться, щоб інші люди переживали через їхні проблеми, їм буде приємно, якщо ти забудеш про свою тисячу проблем, щоб вирішити одну чужу. Але… хіба таке буває? Все це більше схоже на маніпуляцію, перекладання відповідальності, нехай хтось подбає про це замість мене. Я натисну на совість, примушу цю людину відчувати себе винною, вона винна у своїй егоїстичності, чому вона взагалі дозволяє собі подібне? Я сама мушу вирішувати свої проблеми? Він мені не допоможе? Та як він сміє! Поганий! Зла людина! Егоїст! Я думаю, саме ці люди і є – справжні егоїсти. Насправді їх мало хвилює чи є в іншої людини справи, турботи, проблеми, їм важливо, щоб за першим покликом бігли до них, бо вони самі не впораються.

«Не хвилюйся, я розумію! Я розумію, я поряд!» - слова, які іноді так хочеш почути, але при цьому багато людей не приймають цих слів, відкидаючи їх. «Ні! Не роби вигляд, що розумієш мене! Що ти можеш знати? Ти не стикався з цим, тому що ти можеш говорити про розуміння?». Хм, забавно, люди так потребують розуміння, але також легко можуть відкинути будь-який його прояв. Цікаво, людина, яка прагне допомогти кожній нужденній людині, прагне зрозуміти кожного, підтримати кожного, співчувати і співпереживати, зрештою розуміє сама власні почуття? Вона, напевно, як ніхто інший потребує цього самого розуміння, чи ні? Чи можливо, що чужі почуття викликають у ньому більше емоцій, аніж власні? Що я можу знати про таких людей, їх одиниці, і я не така. Я можу не до кінця розуміти, що відчуває людина, і не завжди розуміти, що відчуваю я сама.

Я так хочу розуміти, що він відчуває, я так хочу допомогти! Що мені зробити, що мені сказати?

«Я підтримаю тебе, нехай весь світ відвернеться, я залишусь. Я стою і не збираюся йти. Поділися зі мною, що ти відчуваєш? Що трапилось? Я тут, я не піду.»

«Навіть якщо я розповім, ти не зрозумієш. Варто мені сказати, ти відразу розвернешся і підеш, як усі вони.»

«Навіть якщо не зрозумію, хіба це може означати, що я повинен кинути тебе справлятися з цим наодинці? Навіть якщо не зрозумію, я спробую! Чуєш, я хочу допомогти!»

Життя таки така штука, адже якщо щось не трапилося з тобою сьогодні, це не означає, що воно не станеться завтра. Сьогодні ти не приймеш руку допомоги людини, яка «не розуміє», завтра вона не прийме твою, бо ти відкинув її вчора.

«Зараз я розумію, зараз… я розумію. Ти маєш рацію, це боляче. Щасливий? Тепер таких нещасних людей, як ти, стало на одного більше.»