"Містер Бенсон"

Мені настільки вже набридли ці пограбування, що я ледь з розуму почав не сходити. Цікаво як люди жили тут до цих дилем? Напевно кожний спокійно йшов по своїх справах і не переживав, що щось трапиться, а тут вже цілий тиждень творяться незрозумілі речі. 

Поки ми їхали на місце, де відбулося пограбування сімейної книгарні, перед очима знову постала серйозна розмова. Відомий детектив нашої Англії чекав із серйозним обличчям мене у своєму кабінеті. Спочатку я невимовно був радий, що побачуся з такою видатною людиною, але по продовженні розмови уже так чомусь не здавалося.

-  Проходьте. – промовив містер Міддлтон, коли я лиш увійшов у кабінет. 

Спочатку мені було дивно, що такий видатний чоловік живе у невеликому двоповерховому будинку, де на першому поверсі більше живе прислуга, але не вдавався до цих деталей, поки чоловік мені сам про все не розповів.

- Я важко працюю, і сам цей будинок для мене є дуже важливим, тому тут мій кабінет. Тут приймаю лишень деяких людей, у більшості випадках вони надсилають листи з прохання про допомогу, тому тобі, друже, пощастило.

Від його "друже" мені стало навіть трішки схвильовано, адже така відома людина так легко ставилася до всіх, що я навіть позаздрив. Детектив далі вів мову про те, як він починав лиш свій шлях і дуже багато людей тоді були проти його професії, адже мовляв це буде не вигідно, не зможе він тоді прогодувати сім’ю.

- Лишень моя люба дружина тоді вірила в мене настільки сильно, навіть коли я не вірив у себе, що це допомогло мені стати на ноги та далі рухатися вперед. – детектив усміхнувся своїм спогадам та діла продовжив уже на нову тему: – Для чого я тебе покликав, спитаєш?

Я тільки кивнув головою в знак згоди. Мені неабияк кортіло дізнатися, чим я зміг би допомогти йому. Можливо, потрібні мої знання в якійсь справі? А, можливо, допомогти з будинком? Ну, а що тут такого? Коли така привітна та щира людина покликала мене, розповіла про свою сім’ю, то чому б і не допомогти у хатніх справах? До речі, мені цікаво чи є в нього діти. Адже нікого я ще тут не помітив з дітей та молодих, окрім прислуги.

- Я тебе покликав, бо знаю, що ти зможеш мені допомогти та зрозумієш мене.

- Я вас уважно слухаю. – чітко промовив та провів поглядом по його руках, які всі були в мозолях, чоловік переживав та потерав їх. Для мене було дивно таке. Можливо, він грав зараз? Адже детективи нічого ніколи не роблять без вагомої на те причини.

- Знаєш у мене донька. – почав з далеко містер Міддлтон. 

Що я швидше казав? Невже я був правий? Та ні, не може бути. 

- Вона в мене дуже розумна і талановита, хоч вперта інколи, як баран. 

Чи частенько можна було таке почути від батьків? Швидше за все, що ні. Зате я розумів, що детектив говорив щиро, тож охоче слухав його далі. 

- Пішла вчитися на детектива. Каже, що хоче бути схожою на мене. Вона настільки вперта, що ніколи нікого не слухала і йшла далі до мети. Обіцяв їй, що не буду вмішуватися у її справи, але все ж таки я батько. Не можу мовчати. Скоро в Анабель закінчиться навчання і потрібна буде практика. Не знаю когось кращого за тебе. Містере Бенсоне, зможеш взяти мою доньку під опіку в поліцейському відділку? Тут я тебе прошу не як детектив, а як батько. Звісно ж я зрозумію, якщо ти відмовишся і буду дуже вдячний тільки за чесну відповідь. 

У кімнаті повисла тиша. Я чітко став обмірковувати кожне сказане ним слово. Спочатку це для мене здавалося божевільним вчинком. Жінка хоче стати детективом? Не легко їй приходиться. Поступово я починав розуміти, що це може бути непоганим шансом для мене. Коли така видатна людина просить допомогти, чом же не скористатися нагодою? 

-Можеш не поспішати з відповіддю. – сказав містер Міддлтон. 

-Ні, усе добре. Я згідний. – усе ж таки відповів, хоч і після цього це мені здавалося надто дивним. 

Звісно ж чоловік був неабияк радий та вдячний мені і це давало надію на те, що мені не буде дуже складно. Тоді я навіть гадки не знав, настільки буде мені не легко. 

Коли перший раз її побачив, тоді в грудях щось аж почулося якесь тепло. Ця дівчина надзвичайну має вроду. Її білосніжна шкіра, пухкі та ще юні губи, холодний погляд світлих очей, строгий вираз обличчя та невеличка ямочки на щоці, яка появлялася, коли вона усміхалася, додавало Анабель якоїсь легкості, якої складно зараз побачити в жінці. Від коли її вуста відкрилися і вона заговорила до мене, тоді я зрозумів, що вона копія свого батька. Сталевий голос, чіткі питання. Хоч вона має не легкий характер, але він ніяк не збігається з її ніжним образом. Кожна хвилина поруч із нею для мене перетворювалася на каторгу. Навіть не розумію чому деякі чоловіки так зверхньо до неї ставляться. Її хочеться оберігати та захищати від усього світу, а не прирікати. 

Зараз їду дорогою і спостерігаю за уважним виразом обличчя міс Міддлтон. Дівчина настільки була зосереджена на тому, що зараз має запитувати в людей, що навіть не намагалася вловлювати сенс розмови місіс Вудс. 

Місіс Вудс виявилася доволі говіркою жінкою, проте анітрохи надокучливою, як бувають інші. Вона була справжньою подругою для міс Міддлтон. Я був здивований, що в них у сім'ї так гарно ставляться до прислуги, але водночас це було якось приємно. Якщо людина гарно ставляться до прислуги, значить вони цінують чиїсь труд та бажання заробити грошей, щоб прогодувати рідних.