"Підозра"

Коли я відчула тихі кроки, спочатку мене це насторожило, але потроху я стабілізувала свій погляд в темноті й розуміла у яку делему потрапила. Незнайомець пройшов мимо й дуже сподіваюся, що він пішов геть якнайдальше. Зараз найпершим для мене слугувало те, що я маю якось дістатися з цього маленького провулку до готелю. 

Це ж треба було ось так піти в крамницю за чаєм, бо захотілося. Я настільки злилася на себе, що просто навіть подих перехоплювало. Зробивши глибокий вдих та видих, я попрямувала повільно вулицею. Мало людей, але всі змучені та водночас привітно усміхаються. За цими усмішка ми мені здавалося, що щось приховується. Кожна людина в цьому місці шифрується і не бажає відкриватися оточуючим. Дивне місто. 

- Де ти так довго була? – стурбовано запитала Аліса, коли я ступила крок в готель. 

- За чаєм ходила. – лагідно усміхнувшись, промовила. 

Місіс Вудс зрозуміла одразу, що не потрібно ставити зайвих запитань і залишила мене. 

- Я піду заварю чаю. Містер Бенсон зараз більярд грає, якщо хочеш з ним поговорити то він там. 

- А де ця кімната знаходиться?

- Дальше по коридору, а потім наліво там такі дерев'яні двері, які пофарбовані темно-зеленою фарбою. 

- Дякую, тобі.

Йшовши коридором, я з цікавістю оглядала різні старовинні картини. Старі шпалери, якими були обклеєні стіни, бажали бачити й кращі часи, але це аж ніяк не спотворювало думку про цей інтер'єр. Перед тим як увійти в залу, я зробила глибокий вдих та видих, адже перед розмовою з містером Бенсоном потрібно бути дуже терплячою. 

Увійшовши у досить таки простору кімнату я помітила двох чоловіків, які грали у більярд та ще декількох людей, які щось обговорювали собі за келихом шампанського. Тоді я вирішила підійти ближче до більярдного столу, щоб мене помітив Артур. Чоловік настільки був зацікавлений грою, що не одразу відчув на собі мій пильний погляд. 

- О, міс Міддлтон, не очікував вас тут зустріти. – чоловік повільно став випрямляючи свою спину та, не відводячи погляду від моїх очей, продовжив: – Ви вирішили спробувати себе у цій розважальній грі? 

- Насамперед я прийшла, щоб поговорити з вами. Звісно я не хочу вас відволікати від гри, тому думаю, що краще буде, якщо ми поговоримо пізніше. Вибачте, що завадила вам. 

- Постривайте. Поспостерігайте за грою декілька хвилин, а опісля ми з вами поговоримо про те, що вас турбує. І познайомтеся – це містер Бекер. 

- Рада знайомству. – простягаючи руку, промовила. 

- Навзаєм, міс. – молодий красень повільно підняв мою руку до свого обличчя і, зробивши знак, що нібито поцілував, спостерігаючи за моєю реакцією, відповів: – Я давній товариш містера Бенсона. 

Сказати, що я була здивована це нічого не сказати. У мене дар мови аж зник кудись. 

Після привітного знайомства, я пильно спостерігала як двоє товаришів показували хто з них краще грає у більярд. Спочатку мені було зовсім не цікаво, а потім навіть стало якось весело. Вони вели себе, як діти, які хизувалися в кого кращі іграшки. По закінченню, Артур у гарному гуморі попрощався зі своїм другом і запросив мене повечеряти з ним у ресторані, цього ж готелю. На, що я залюбки погодилася. 

- Що ви нового дізналися? – вирішила розпочати розмову, але де ж там. 

Артурові до вподоби було смакувати їжу, але аж ніяк розмовляти зі мною. Я не розуміла чим заслужила таке ставлення чоловіка до себе. Проте, відклавши свої прибори, він втомленим поглядом поглянув на мене. 

- Ви помітили деякі дивні речі, які відбуваються в цьому місті? 

- Про які саме ви кажете? Про дивного мешканця цього міста, який проживає чомусь у готелі, про дивну пару, яка поглядом зневажала одне одного, а вустами усміхалися, чи про тутешнього поліцейського, який став підозрювати двох п'яниць. Ой, і мало не забула про Місіс Айрленд, яка обмінювалася дивними поглядами з інспектором. – спокійним тоном усе розповіла, чим показала, що я готова до відкритої розмови. 

- Ви гарно справляєтеся. Дивно, що вас так багато недооцінюють. 

Ніби і похвалив, але водночас й брудом облив. Таки враз неприємне мені його товариство. 

- З інспектором ми обійшли ще декілька крамниці, але нової інформацію почуто не було. Незначні крадіжки. З цього маю тільки одне припущення, що місцевий відділ й сам може справитися. Навіть не знаю для чого ми тут. – молодик снизив плечима і відкинувся на спинку стільця. Видно було, що йому ця справа набридла, але відповіді я так і не почула, тому продовжила допит. 

- Як гадаєте, хто за цим насправді може стояти? 

-Теж не вірите, що це були ті чоловіки? – із зацікавленістю запитав. На це я тільки кивнула головою на знак згоди і він продовжив: – Мені здається, що такі банальні крадіжки покривають набагато щось масштабніше, хоч це тільки мої здогадки. 

- Наприклад, викрадення людини? 

Після мого запитання повисла тиша на декілька хвилин. Ми двоє почали обмірковувати різні припущення і чомусь мені здавалося, що скоро ми дізнаємося, що за цим стоїть. 

- Які плани на завтра? – усе ж таки вирішила перервати нашу мовчанку.