"Відправлення на справу? Перше знайомство"

По прибутті у своє рідне містечко, я й гадки навіть не мала, що мені вже так сильно захочеться приступити по швидше до роботи. Переглядаючи документи мого батька, зрозуміла, що це й справді дуже цікаво. 

Я злякалася, коли батько зайшов у кабінет.

- Що трапилося, сніжинко?

Сніжинкою мене прозвав так батько, адже він завжди казав, що я особлива й холодна, проте, потрібно бути дуже обачним, бо як щось мені не сподобається, я можу піти раз і назавжди. Часто так траплялося в мене в житті, що мені робили боляче, тому захисною реакцією відбувалося те, що я закривалася від тієї людини і йшла собі далі. Ніколи не оглядалася назад та прощала всі образи, але більше я з тими люьми спілкуватися не збираюся.

- Я не очікувала, що ти ще вдома. Як твоя робота?

- Я не хотів тебе налякати. О, бачу по твоїх очах, які горять, що тебе зацікавила моя нова справа.

Я тільки кивнула головою і залюбки слухала його розповідь. Старалася все аналізувати відразу і шукати логічний вихід, тобто хто за цим може стояти, але не знаючи їхніх характерів та те, як людина себе веде при допиті, це було майже неможливо.

- Ось, тому тобі й потрібна практика, сніжинко. – з усмішкою на устах промовив.

Через дві години я вже почала збиратися, бо сьогодні перший раз я повинна була йти на роботу та на завдання, яке повинні мені доручити. Аліса залюбки мені допомагала, тому матуся з чистим серцем випровадила нас із дому та при виході вручила місіс Вудс парасольку.

- Хмари зібралися сьогодні дуже густо, тому на всякий випадок візьміть. – ніжним голосом сказала матуся.

- Дякуємо. – промовила їй та обійняла на прощення.

По дорозі Аліса вирішила мене відволікати різними розмовами так, щоб я не переживала. Це їй вдавалося до тих пір, поки я не побачила за пагорбом поліцейський відділок.

Підійшовши до відділку поліції разом із Алісою, я поглянула на чоловіка, який впевненою ходою наближався до нас й зрозуміла по погляді, що мені доведеться дуже й дуже складно.

- Доброго дня, міс Міддлтон. – почула я грубий голос чоловіка, якому вже приблизно за п'ятдесят. Містер із сивиною на голові та дивними вусами. Його голова мені нагадувала великий кавун і чомусь на перший погляд він здався неприємним та дивним. – Якщо не помиляюся, то ви прийняті на посаду стажера?

- Так, ви праві, містере Вінсент.

- Тоді запрошую вас до нашого відділку.

- Це моя подруга місіс Вудс, саме вона мене буде супроводжувати.

- Аякже. 

Це все, що зміг сказати чоловік похилого віку. Містер Вінсент настільки не був ввічливим та приємним, що мені не хотілося навіть слухати його розмову про відділ та про саму споруду. Думками я була ще на тому пагорбі, через який нам довелося йти. З нього завжди виднілася центральна площа міста. 

Містер Вінсент показував мені багато кімнат та зробив повну екскурсію по приміщенню. Також знайомив із співробітниками та під кінець почав розповідати про юного хлопця, трішки старшого за мене, що він неабиякі показує свої досягнення в розкритті справ. Чоловік настільки гордився ним, що мені на перший погляд здалося, що можливо це його син, але наперед нічого не можу сказати.

- Сьогодні у нас виникло декілька злочинів у крамницях і на одне з них ви поїдете разом із Містером Бенсоном. На жаль, вам прийдеться поїхати в інше містечко. 

Мені здається, що по обличчі було видно моє здивування. Куди я там вже маю їхати? Чому одразу мене кудись посилають? Я знала, що жінці буде надто складно працювати в цій сфері, а точніше не можливо, але ж не потрібно ось так одразу ламати.

- Якщо для вас це виникають складнощі уже на початку шляху, то навіть не знаю чи потрібно продовжувати цей шлях. – чоловік настільки не тактовно сказав це, що мені стало якось ніяково, але з другого боку мене це трішки підштовхувало одразу вливатися в роботу та нові пригоди.

- Ні, ніяких проблем немає. Скажіть коли і куди потрібно буде їхати? – промовила трішки суворо, але всередині цілий ураган емоцій просто переповнював мене.

- Чудово, усе вам повідомить містер Бенсон, який якраз сидить у цьому кабінеті. – він провів рукою, показуючи мені шлях, щоб я увійшла в кабінет перша.

Постукавши у двері, я не сміливо ступила крок в кабінет. Тоді одразу побачила невелику за розміром кімнатку, яка здавалася затишною. У ній було все пропорційно. Стіл, шафка, крісла та навіть невеличкий диван. Біля вікна, за столом сидів молодий і дуже привабливий чоловік. Красиві, широкі плечі, мужні руки. Він справив неабияке перше враження. Проте, я ніколи не була у захваті від таких чоловік, бо більшість з них виявлялися ще тими недоумками, які не могли й три слова разом сказати. 

- Містере Бенсон, прошу представити вам вашу стажерку, якщо ж можна так сказати, Анабель Міддлтон. – промовив містер Вінсент, який одразу змінився в обличчі. Видно, що цей молодик є його улюбленцем.

Після промовлених слів, молодий чоловік підняв свій важкий погляд і заглянув прямо у вічі. Я не витримала й одразу відвела погляд. Чомусь у цих красивих та янтарних очах хотілося залишитися на більший час, ніж дозволено.

- Буду радий з неї співпрацювати. – він усміхнувся тільки кутоком губ, але мені й цього було достатньо, щоб зрозуміти, що з ним можна буде легко працювати.