Минуло два місяці. Я в іншій країні, серед нових вулиць, нових облич і нового життя. Але в глибині душі я все ще та ж — та, що одного вечора втекла з номера, щоб не розбити собі серце.
Я навчилась дихати без нього. Навчилась не шукати його погляд у кожному чоловікові. Навчилась не згадувати щоночі, якого смаку був той єдиний поцілунок.
Але є речі, які не забуваються. Не проходять. Не стираються часом.
Іноді мені сняться його очі. Його голос. Його "пробач".
І тоді я думаю: а раптом ще не все?
Можливо, доля просто дала нам паузу, щоб кожен з нас став тим, ким повинен бути. Можливо, ми ще зустрінемось — у місті, якого ще не бачили, або в погляді, що скаже більше, ніж слова.
Бо іноді, щоб повернутись — треба спершу піти.
Я не знаю, що буде далі. Але знаю точно — ця історія ще не закінчилась.
#2082 в Любовні романи
#575 в Жіночий роман
кохання складні стосунки зустріч, кохання і породьба та протистояння
Відредаговано: 09.07.2025