Почуття під забороною

Епілог

Минуло два місяці. Я в іншій країні, серед нових вулиць, нових облич і нового життя. Але в глибині душі я все ще та ж — та, що одного вечора втекла з номера, щоб не розбити собі серце.

Я навчилась дихати без нього. Навчилась не шукати його погляд у кожному чоловікові. Навчилась не згадувати щоночі, якого смаку був той єдиний поцілунок.

Але є речі, які не забуваються. Не проходять. Не стираються часом.

Іноді мені сняться його очі. Його голос. Його "пробач".

І тоді я думаю: а раптом ще не все?

Можливо, доля просто дала нам паузу, щоб кожен з нас став тим, ким повинен бути. Можливо, ми ще зустрінемось — у місті, якого ще не бачили, або в погляді, що скаже більше, ніж слова.

Бо іноді, щоб повернутись — треба спершу піти.

Я не знаю, що буде далі. Але знаю точно — ця історія ще не закінчилась.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше