Це дійсність чи сон?

- Дідько! І треба було ж мені в це вляпатися. Правильно мама мені казала, спочатку робиш а потім тільки думаєш, а не навпаки, і починаєш потім бігати немов облита окропом.

Вчора подзвонила подруга та попросила допомогти їй на роботі. Але я й гадки не мала, що моя допомога полягатиме в тому, що я повинна відвести Катерину в інше місто, й на протязі дня бути її особистим водієм. Але це ще половина лиха, основне лихо в тому, що з нами буде їхати і друга машина з її співробітниками, а посеред них буде він. Той, кого покохала по голосу і не розходжусь із ним вже п’ять років, правда тільки в мріях. І що мені тепер робити?

Катерина працює в компанії по відкриттю нових перспективних нічних клубів, з родзинкою по п’ятницях, й з сумними програмами для одиноких жінок по вівторках. І як би сумно це не було, мої мрії- таємні. А точніше, вже п’ять років, крім мене про них ніхто не знає, і знати не повинен. В очі дивлюсь як крижинка, у слід лише сльози проливаю. Коли ми працювали разом, я теж брала участь у розвитку цього напрямку, поки з кожним днем мені не стало все важче знаходитись з людиною, котрою дихаю, котрою живу, до котрої найчистіші та найчесніші почуття під забороною, і я вирішила вийти з цього бізнесу, й максимально зробити так, щоб наші дороги не перетинались.

Дзвоник у двері мене відволік від одиноких думок, я затовкла до рота останній млинець та й побігла відчиняти двері.

- Привіт Тіна! Ти готова? - Катерина як завжди в своєму дусі, без дзвінка й попереджень, ввалилась до мене, як ніщо й не було, типу добрий вечір я прийшла така вся, любіть мене…

- Катю! Треба взагалі-то попереджати, а якби я ще відпочивала?

- І що? Подумаеш! В піжамі б поїхала. Тим паче в такому вбранні й поліція не зупинить!- з’язвила посміхаючись Катерина.

- А що з нею не так, мммм…?- подивилась я скаженим поглядом на Катю

- А що так? Тіна! Да подивись на себе, слоники та носороги? Ти в якому віці в душі живеш? Тобі 28 років, де шовк, де сексуальність?- запитала мене Катерина

- Не тобі мені розповідати в чому мені відпочивати в своєму ліжку і в себе в дома, і взагалі, ти приїхала до мене обговорити мій гардероб на ніч чи тобі потрібна була моя допомога? – швидко закривши їй рота відчеканила я.

- Добре Тіна, вибач, щось я сама не своя, правда, вся на нервах, ще й на тебе зриваюсь. Роботи дуже багато, хвилююсь щоб нічого не зірвалось, та й вночі відпочивала погано.

- А ось для кращого сну, тобі просто потрібен чоловік, і трохи емоцій, ну ти розумієш про що я?!

- Тіна, які чоловіки, який секс, які емоції?! Да мене чоловіки ось, осторонь  обходять.

- Катю, тобі просто потрібно відпустити ситуацію, і не дивитись кожному перехожому в очі голодним поглядом!

- Так, добре, проїхали! Ти збираєшся чи ні, нам через 10 хвилин виїжджати?!

Я допила залишки кави, вдягнула мокасини, взяла сумку зі змінними речами, ключи від машини, й в дорогу.

Дорога була недуже далекою, але достатньо напружена, коли розумієш, що ще трохи і ти зустрінешся з цими очима, почуєш його голос, а доторкнутися не маєш права. Да ще всю дорогу Катерина, як скалка в дупі, все говорить і говорить про  VIP – кімнати, і що там можна робити. Я звісно терпіла, ну що поробиш, панночка голодна, та і я зі своїми фантазіями. О боже! Треба зараз головою думати про щось інше, негайно!

Номера в готелі були вже заброньовані, всі витрати за мене взяла компанія, ми занесли речі до номера і поїхали на розвідку до того самого клуба, злощасний клуб. Так як моя присутність там не обов’язкова, я залишилась чекати подругу в машині. Мені не було цікаво дивитись на всю цю клубну метушню, на прохожих повз стрип-молодиків, чи більш того бачити  обстановку цих самих кімнат, інакше тримайте мене семеро, кров кипить….

Катя звільнилась через пару хвилин, і ми вирішили трохи проїхатись по місту по місцевим пам’яткам, нам було цікаво чим захоплюється місцеве населення в вільний час, які є цікаві місця, і можливо конкуренти. Приїхали в готель ми близько восьмої вечора, на емоціях, але з втомленими ногами, з загальною втомою. По черзі сходили в душ і вирішили залишок вечора посидіти на балконі, з  келихом вина, під спокійну музику та під невимоглі розмови. Взяли вина, сирно-ковбасну тарілку, включили музику. Сидимо такі, розмовляєм, сміємось, легке розслаблення, і тут я чую голос, до болю знайомий, рідний голос:

- Привіт!

Я дивлюсь по сторонам, нікого, і ловлю погляд Катерини, то на мене то ззаду мене. Я як у уповільненій зйомці, з почервонілим обличчям, з тремтячими руками, розвертаюсь, а там…. Посмішка чеширського кота, а оченята  так і блищать, і мені здається що саме зараз я впаду зі стула.

В готелі так розташовані номера, що сусідній балкон розділяє лише стіна, через котру без зайвих зусиль можна перелізти, чи просто перемовлятися із сусідами.

- Привіт і вам, Артем Олександрович! – так, я до нього на ви. Якось із самого початку так повелось, і ці рамки ніхто не перетинав.

- Відпочиваєте, не могли потерпіти до завтра? Після  відкриття, і повеселились би!

- Артем Олександрович! Завтра до відкриття, роботи дуже багато, боюсь, після цього сил на веселощі точно не вистачить! – відповіла йому Катерина.

- Так ти маєш рацію! Ну що, тоді нас на ваші посиденьки приймете? –з променевою й хитрою посмішкою спитав Артем, оченята аж запалились, а я мов німа риба, тільки повітря ковтаю, і зовсім не розумію, про що зараз йдеться мова, як заворожена сиджу і дивлюсь. Прийшла в себе вже від стукоту  в двері нашого номера.