Розділ 8.1

Після сніданку по мене приходить той самий Влад. Пропонує вийти на вулицю, тому що треба їхати. Мурад уже сидить в автомобілі та розмовляє по телефону, а Влад чекає, поки сяду поруч з ним, і зачиняє двері. Сам сідає поруч з водієм, і ми рушаємо. 

Мурад закінчує одну розмову, і йому знову телефонують. Всю дорогу він розмовляє про якісь контракти, і я взагалі нічого в цьому не тямлю. 

Відвертаюсь до вікна і дивлюсь на краєвиди. Намагаюсь прийняти той факт, що назад я повернусь дружиною Мурада. При одній тільки думці про це шкіра сиротами вкривається. 

Дивлюсь на нього краєм ока і не розумію, чому доля звела мене саме з цим чоловіком. Невже це початок чогось нового? Або ж остаточний кінець усього…

Офіс компанії Мурада розташований у самому центрі. Ми піднімаємось ліфтом на дванадцятий поверх, і в приймальні нас зустрічає та сама Аліса. Бачу її – і настрій стає ще гіршим. 

Аліса у чорній сукні з надто відвертим декольте і ноги у неї мало не від вух ростуть.

– Доброго ранку, Мураде! – вітається, а мене наче не помічає. 

– Доброго, – сухо відповідає. – Кави мені приготуй, а Тіні – чаю. Ходімо! – це вже мені. 

Мурад пропускає мене в кабінет з панорамними вікнами, і я одразу йду до них. Подих перехоплює від краси за вікном, і на деякий час я навіть про Мурада забуваю. 

– Подобається? – питає, а я розвертаюсь і бачу його у себе за спиною. 

– Гарно, – кажу збентежено. – Що це за компанія? Я думала, що ти недавно в місті, – вирішую дещо для себе прояснити, звісно, якщо Мурад поділиться деякими фактами. 

– Я був співвласником. Довгий час жив за кордоном, – відповідає. – Тут усім керував батько Стасі. Довелось приїхати після його смерті. 

Ну, тепер дещо я розумію. Мурад тут не так давно. 

– Дякую, що забрав собак. Стася зрадіє, – кажу. 

– У нас з нею поганий зв’язок. Мені здається, що вона мене боїться, – несподівано ділиться.

– Ну… це не дивно, – хмикаю й одразу замовкаю під його гострим поглядом. – Ти й мене часто лякаєш. А вона дитина ще. 

– Лякаю? – Мурад робить ще крок, торкається мого плеча і змушує повністю до нього розвернутися. – А так і не скажеш, що ти мене боїшся! 

– Ваші напої! – у кабінет заходить Аліса, і Мурад мене відпускає. Вона ставить чашки на стіл і не поспішає залишати кабінет. – Ще щось, Мураде?

– Поки ні, – говорить. – Ти вільна. 

Аліса неохоче йде, а Мурад сідає за стіл. Знов п’є каву, а я – чай. За хвилину в кабінеті з’являється юрист і показує Мураду шлюбний контракт. Той його читає, підписує і віддає мені. 

Пробігаюсь очима і все одно нічого не розумію. Підписую і повертаю Мураду. Він дивиться, чи дійсно там є підпис, а тоді передає два екземпляри юристу. 

– У мене зустріч зараз. Можеш тут зачекати, поки повернусь, – говорить і підводиться з-за столу.

– А з тобою можна? – випалюю. – Не хочу тут сидіти. 

Мурад вагається, а тоді киває і першим йде до виходу. Я поспішаю за ним. 

Виявляється, що й Аліса має бути присутньою на цій зустрічі, і коли вона розуміє, що я теж їду, мало дим з вух не йде. 

– Мураде, ти впевнений, що їй варто їхати? – питає невдоволено, коли ліфт везе нас вниз. 

– Не думай про це, – сухо відповідає. 

Я знову сідаю поруч з ним на заднє сидіння, Влад – за кермо, а Аліса – спереду, поруч з ним. Їдемо хвилин десять, і коли автомобіль зупиняється біля ресторану, Мурад повертається до мене обличчям:

– Слухай Влада. І без дурниць, – заявляє і залишає салон. Разом з Алісою йде до входу, а я злюсь, що доводиться сидіти тут. 

– Можемо прогулятися, – говорить Влад і дивиться на мене через дзеркало заднього виду. – Тут гарний парк поруч. 

– Я – “за”! – випалюю. 

Влад відчиняє для мене двері, і ми йдемо пліч-о-пліч у бік парку. Він дійсно зовсім близько і тут багато матусь з візками. Дітлахи бігають, ганяють на самокатах, а матусі п’ють каву на лавках у тіні дерев. 

– У нас хвилин двадцять, – говорить Влад. – Хочеш морозива?

– Ні, дякую, – кажу. – Просто прогуляємось. 

Я не збираюсь тікати. Не бачу в цьому сенсу. Просто йду алеєю, а Влад мовчки ступає слідом. 

Коли настає час повертатися, навіть сумно стає. Попереду моє весілля, якщо цей процес можна так назвати. 

Влад відчиняє для мене двері автомобіля, а сам відволікається на телефонний дзвінок. Збираюсь сісти, але помічаю, як з ресторану виходить Мурад, а за ним – Аліса. Жінка зупиняє його, торкнувшись плеча, а мене накриває роздратування. 

Аліса говорить щось і руку не забирає, а Мурад уважно її слухає. 

Глибоко вдихаю і намагаюсь відпустити ситуацію, але тут помічаю, як до ресторану наближається чорний позашляховик. Я знаю, кому він належить, і розумію, що зараз може статися. 

Усе так швидко відбувається, наче хтось прискорив час. Я дію інстинктивно – ноги самі несуть мене до Мурада. Бачу, як опускається скло з боку водія і висовується дуло пістолета.