Розділ 8

Роблю перший несміливий крок, а тоді й другий. Мурад спочатку спостерігає за мною, а тоді йому набридає і він заплющує очі. Сподіваюсь, що заснув, хоча це малоймовірно. 

Таки наважуюсь лягти поруч з ним і зовсім не очікую, що він обійме мене за талію та притягне до себе. Мурад дихає мені в спину, і його рука тримає мене, щоб не втекла. Лежу і поворухнутися не можу. Просто не вірю, що ми будемо спати. 

– Я втомився, попелюшко. Не сопи так голосно. Не засну, – бурчить, і зовсім скоро я дійсно чую, як його дихання вирівнюється. 

Здається, що в такій позі, тісно притиснута до нього, я не засну, але в якийсь момент і мої очі заплющуються. Цей день був дуже насиченим на події, і не факт, що наступний не буде таким самим. 

І після всього, що було, я так спокійно засинаю в обіймах свого викрадача, який найближчим часом може стати моїм чоловіком. Якщо до цього моменту я думала, що моє життя перевернулось з ніг на голову, то зараз розумію, що це був тільки початок. 

Наступного ранку прокидаюсь у ліжку одна. За вікном тільки-но встає сонце, а Мурад, здається, прокинувся уже давно. Наближаюсь до вікна і з подивом відмічаю, що собак у вольєрі немає. Невже їх забрали звідси? 

Йду в душ, тому що спати одягненій – ще те задоволення. Ще й під натиском Мурада наче в сауні цілу ніч провела. 

Переодягаюсь в іншу сукню і йду вниз. Хочу кави, щоб остаточно прокинутися. 

Тільки от у вітальні на мене чекає ще той сюрприз. Мурад якраз заходить у будинок, а з одягу на ньому лише спортивні шорти. Смугле тіло блищить від поту, і я не можу відвести погляду. Стою як дурепа і витріщаюсь. 

– Чому не спиш? – питає і до мене наближається. Я відчуваю запах поту і парфумів. Не розумію, чому мене не верне від цього аромату. Навпаки… мені подобається… наче.

– Виспалася вже, – кажу і роблю крок назад. 

– Я в душ. Не хочеш скласти мені компанію? – Мурад бачить, що я на межі, і користується цим. 

– Вже була, – бурчу. – Краще кави вип’ю. 

Залишаю його там, а сама тікаю на кухню. Мені байдуже, як це збоку виглядає. Зараз мені треба думати про своє майбутнє. Про центр. А я про Мурада думаю і про те, як би було круто разом прийняти душ. 

– Доброго ранку! – вітаюсь з Танею, яка вже чаклує біля плити. 

– Доброго, Тіно! А ти рання пташка, – усміхається мені. – Кави хочеш?

– Хочу, – киваю і сідаю за стіл. 

Таня вмикає кавоварку і продовжує готувати млинці, а я підпираю голову рукою і думаю про сьогоднішній день. Цікаво, що нового він мені принесе. 

Мурад з’являється на кухні через двадцять хвилин. Уже в костюмі та повністю зібраний. Таня і йому каву готує, а він сідає навпроти мене. 

– Поїдеш зі мною в офіс, – заявляє, а я мало кавою не давлюсь. 

– Тобто? – дивуюсь. – Ти ж говорив, що я маю тут сидіти. 

– Юристи підготують шлюбний контракт. Підпишеш його, а тоді поїдемо в РАЦС. Там також усе домовлено. 

– Так швидко? – випалюю. 

– А чого тягнути? Ти ж хочеш повернути центр і бути недоторканою? – питає. 

– У мене таке відчуття, що ти не вчора все це спланував, – ділюсь своїми припущеннями. – Я ж не помиляюсь?

– Не помиляєшся, – стримано відповідає. – Коли твій батько дізнається, що ми одружилися, його інфаркт схопить. Павлов не підпише контракт без гарантій, а гарантією було твоє весілля з його сином. 

– Тепер зрозуміло, яка твоя вигода, – шепочу. Стає неприємно. І наче розуміла, що Мурад діє у своїх інтересах, але так наївно сподівалася, що він таки відчуває щось до мене. Хоча б крихту жалості. 

– Час знімати рожеві окуляри, попелюшко, – Мурад нахиляється до мене через стіл. – Я обіцяю, що центр буде твоїм. Ти теж не забувай про свої обіцянки. 

– Не забуду, – кажу сухо.

Мурад киває і знову сідає рівно. Робить ковток кави, а тоді йому телефонують і він залишає кухню. 

У горлі стоїть клубок, і я почуваюсь розмінною монетою у війні серйозних чоловіків. Я не хочу цього. У мене свої почуття є. Тільки ніхто не питає, чого я хочу, і точно не спитає. 

Треба пливти за течією і бути з тим, хто дійсно зможе мене захистити. Поки що тільки так, а далі видно буде.