Розділ 4.1

– Не лети так швидко! – кричу, але Давид ніби навмисне ще більше розганяє машину. Хапаюсь за ручку дверей і дуже сподіваюся, що він послухає. 

– Страшно, Тіно? – регоче наче божевільний. – Може, хоча б зараз ти зрозумієш, що мене треба слухатися!

Схоже, я його таки довела. Давид нагадує мені психа, а може, він таким і є. Я ж зовсім не знаю, що там у нього в голові. Він вихований під цілковитим контролем батька, можливо, саме це якось на нього вплинуло.

– Я буду слухати! – кажу злякано. – Тільки зупинись!

Не знаю, що там перемикається в його свідомості, але Давид починає зменшувати швидкість, а тоді й зовсім зупиняється. Не встигаю видихнути, як бачу дещо дуже дивне. Просто перед нами гальмує знайомий чорний позашляховик, а позаду ще один. 

– А це що таке? – гиркає Давид.

Я готова злитися з цим кріслом в одне ціле. Розумію, що це люди Мурада, і якщо вони тут, то він хоче мене бачити… 

Це дуже-дуже погано! Давид не має дізнатися про минулу ніч. Але як усе виправити – я не знаю.

– Якого біса? – кричить Давид, коли охоронці Мурада відчиняють двері з його боку і не зовсім ніжно витягують його з салону. – Ви хто такі? Зовсім здуріли? Ви знаєте, хто мій батько?!

Давид намагається вирватися, але отримує добрячий удар в живіт і падає на асфальт, скорчившись від болю. Мені здається, що це кінець особисто для мене. Мурад дійсно прийшов не туди. Батько Давида цього так не залишить. 

Двері з мого боку різко відчиняються, і я злякано підстрибую на місці. Бачу одного з охоронців Мурада, і він простягає мені свою руку. 

– Тільки без дурниць. З вами хочуть поговорити, – стримано заявляє. Я розумію, що треба йти. Мені ніхто не допоможе. Саме тому залишаю салон і йду за охоронцем до автомобіля, що стоїть позаду. 

Він відчиняє для мене задні двері, і я бачу Мурада всередині. Світла мало, але його погляд я навіть у темряві відчуваю. Залізаю в салон, двері зачиняються і охоронець сідає на переднє місце поруч з водієм. 

Автомобілі рушають, а Давид залишається лежати на дорозі зовсім сам. Не скажу, що мені його шкода. Себе шкода значно сильніше. 

– Чого ви хочете? – випалюю. 

– Ми знову на “ви”? – Мурад нахиляється до мене, а я завмираю, як натягнута струна. 

– Відпусти мене. Через це викрадення у тебе будуть великі проблеми! – намагаюсь до нього достукатись. Тільки отримую не ту відповідь, яку чекаю. Мурад хрипло сміється, наче я дійсно сказала щось веселе. – Що тут смішного?!

– Ти знаєш, хто я, попелюшко? – питає. 

– Ні, – шепочу. 

– Тоді не варто мене лякати. Я роблю, що хочу і з ким хочу, – відчуваю, як Мурад торкається мого волосся, а тоді кінчиком носа проводить по моїй щоці. – Сьогодні ти не така безстрашна, як вчора була. Тремтиш. Боїшся мене? 

– Боюсь проблем, які будуть зовсім скоро, – зітхаю. – Ви побили мого нареченого! Його батько – дуже впливова людина в цьому місті!

– Нареченого? – перепитує Мурад. Схоже, мені вдалося його здивувати. – То ось що це.

Він дістає з кишені мою обручку, а я розумію, що загубила її тут, коли телефон діставала. Просто прекрасно! 

– Моя обручка, – ціджу. – Повернеш? Вона дуже дорога! 

Здається, Мураду байдуже на те, скільки вона коштує. Він відчиняє вікно й на повному ходу викидає її на вулицю. 

У мене просто шок від його дій, і я не знаю, що тепер робити. 

– А тепер я хочу знати, чому ти віддала мені свою незайманість перед весіллям з цим хлопцем, – Мурад дихає мені в обличчя. Він дуже близько. І що я маю йому відповісти? Сказати правду? 

– Я проти цього весілля, – випалюю, – Але моєї думки ніхто не питає. Мій наречений зрадив мені, тому і я вирішила це зробити. 

– Отже, я став випадковим щасливчиком, який отримав у подарунок твою цноту? – голос Мурада викликає сотні мурах по тілу. Тішить те, що в салоні темно і він не бачить, як горить моє обличчя. 

– Може, ми не будемо про це говорити? – соромно від того, що ми тут не самі, але Мураду байдуже. Він торкається пальцями моєї шиї, стискає її і змушує повернути голову в його бік.

– Будемо, попелюшко, – видихає мені в губи. – Тут я вирішую, що робити.

Він так різко накриває мої уста своїми, що не встигаю зреагувати. Не хочу відповідати, тому що зараз точно не до поцілунків, але розумію: тільки так доб’юсь хоча б якогось позитивного результату. 

Відкриваю рота і впускаю його всередину. Мурад видає якийсь дивний звук, схожий на ричання, а я майже не дихаю, опинившись під повним його контролем.