Розділ 4

Ми займаємо столик у центрі зали. Мабуть, це також спеціально, щоб на нас всі звертали увагу. Мені, якщо чесно, байдуже. Це Давиду буде соромно, що таку дівчину з собою привів. Може, наступного разу добре подумає перед тим, як вести мене в люди. 

– Тобі подобається випробовувати моє терпіння? – Давид спостерігає за мною, а я ліниво жую свій салат. 

– Ти сам притягнув мене сюди. Забув? – питаю. 

Давид готовий мене прибити. Я бачу це в його очах. Він стримується тільки тому, що немає права мене торкатися, але це поки що. Після весілля на мене чекає справжнє пекло. 

– Ти будеш хорошою дівчинкою, – Давид нахиляється до мене і накриває мою руку своєю. Мабуть, збоку це виглядає дуже романтично, але насправді мені шалено неприємно. Навіть апетит зникає. 

– Хіба що у твоїх снах, – ціджу і руку забираю. 

– Ти куди? – питає Давид, коли встаю з-за столу.

– У вбиральню. Підеш зі мною? – фиркаю.

Давид нічого не відповідає, тому розвертаюся і йду в коридор. Руки тремтять, серце калатає в грудях, і виникає бажання просто втекти. Шкода, що втеча моїх проблем не вирішить. Стане тільки гірше. 

У вбиральні нікого немає, тому мию руки й довго стою біля раковини, розглядаючи своє відображення. В очах застигли сльози. Я не плачу, але цей стан приреченості не дає мені дихати нормально. Я в пастці, виходу з якої немає. Треба повертатися до Давида, але я не хочу… 

Залишаю вбиральню, йду до зали, але на півдорозі зупиняюсь. Спочатку здається, що мені ввижається, а потім розумію: ні. За столом в іншому залі сидить Мурад. Той самий чоловік, з яким я провела ніч. Він розмовляє з незнайомим мені чоловіком, що сидить з ним за столом, і повільно п’є віскі з келиха. 

Мурад мене не бачить, і це добре. Хоча сумніваюсь, що він впізнає мене в такому вигляді. І це теж добре. Не варто Давиду знати про мої вчорашні пригоди. 

Швидко повертаюся в зал і на ходу вигадую причину, щоб забратися звідси. Сумніваюсь, що Давид мене послухає, але варто спробувати.

– Я думав, що ти втекла, – не приховує свого здивування, коли повертаюсь за стіл.

– Не бачу в цьому сенсу, – кажу. – Давиде, я щось погано почуваюсь. Можеш додому мене відвезти?

Для кращого ефекту ще й за живіт хапаюсь і кривлюсь. Нехай думає, що я отруїлася. 

– Актриса з тебе ніяка, – фиркає і продовжує їсти. 

Розумію, що цей план не спрацює, тому переходжу до іншого. 

– Я знаю, що ти мені зрадив! – випалюю так голосно, щоб почули люди за сусідніми столиками. Давид такого явно не чекав і завмирає з виделкою та ножем у руках. Дивиться на мене – і його очі миттєво наповнюються гнівом. 

– Ти що верзеш? – цідить.

– Вчора я познайомилася з твоєю подружкою у вбиральні. Вона все мені розповіла, – кажу. 

Люди за сусідніми столиками починають перешіптуватися, і я подумки плескаю в долоні. Те, що треба!

Давид кидає на тарілку прилади й нарешті починає діяти. Встає з за столу, хапає мене за руку і тягне за собою до виходу. Заледве встигаю за ним, але все одно радію, що ми забираємось звідси. 

– Якого біса?! – цідить Давид, коли на вулицю виходимо. Він відпускає мене, але дивиться так, наче збирається вбити. – Ти вирішила зганьбити мене на очах у всіх?

– Зганьбити? – фиркаю. – Це ти мене зганьбив, зраджуючи ще до весілля! 

– Поїхали звідси! – Давид хапає мене за руку і знову тягне за собою. Мені не подобається таке ставлення, але я згодна потерпіти, лиш би скоріше поїхати звідси. 

За дивним збігом обставин, поруч з автівкою Давида припаркувалися автомобілі Мурада. Я пам’ятаю їх, як і пам’ятаю охоронців в обличчя. Двоє з них стоять на вулиці та курять, та коли бачать мене, здивовано переглядаються.

Схоже, впізнали… 

Починаю хвилюватися і дуже сподіваюся, що Мурада немає в машині. Швидко залізаю в салон Ferrari і видихаю. Наче все добре минуло. 

– Як ти мене дістала! – цідить Давид, коли залишаємо парковку. – Мало татко лупцював тебе в дитинстві! Ніякого виховання!

– То знайди собі іншу дівчину! Виховану! – гиркаю. 

– Не дочекаєшся! Після весілля сам тебе перевиховаю, – криво посміхається і додає швидкості. 

Давид летить містом так, наче на гоночній трасі. Не хочу показувати йому свій страх, але… мені дійсно не по собі. Не хочу закінчити, як моя мама. Ще й з цим ідіотом за компанію.