Розділ 3.1

Давид більше нічого не пише, а я видихаю. Певно, зрозумів, що не треба мене сьогодні чіпати. 

В результаті через дві довгі години ми з Інною таки обираємо сукню, яка не подобається їй, але підходить мені. Прошу запакувати та оплачую покупку карткою батька. 

Тепер у мене є трохи часу, тому вирішую з’їздити у навчальний центр, де працюю останній рік. Сьогодні там нікого немає, тому що неділя, але я люблю бувати там саме у вихідні дні. Готую все до нового робочого дня і ловлю себе на думці, що цей центр наче місце сили для мене. 

Тут навчаються діти з певними відхиленнями й до них потрібна особлива увага. Цей центр колись заснувала моя мама і була його директоркою до самої смерті. Я хочу продовжити її справу і боюсь, що одного дня батько закриє центр. Він може це зробити, тому що йому байдуже на мої почуття і на пам’ять про маму. 

У центрі сьогодні тихо. Мене впускає охоронець і дає ключі від класу. Йду туди та сідаю за свій робочий стіл. Готую книги та зошити до завтрашніх уроків і довго просто сиджу, думаючи про все на світі. 

Я сумую за мамою. Мені дуже сильно її не вистачає. Пам’ятаю, як приходила з нею сюди й любила спостерігати, як мама проводила уроки з дітками. 

Мами не стало, коли мені виповнилося дванадцять. Це був дуже сильний удар для мене. Ми були дуже близькими, і в один момент її не стало. Була – і зникла. 

Мені сказали, що мама загинула в автомобільній аварії. Не впоралася з керуванням. Я не була на її похороні. Тато не дозволив мені попрощатися з нею, і саме за це я ненавиджу його найбільше. 

Телефон у сумці починає дзвонити, і я дістаю його. Знову Давиду не терпиться поговорити, але цього разу я відповідаю. 

– Повечеряємо сьогодні разом, – заявляє, щойно беру слухавку. – Вчора втекла, тому сьогодні будеш відпрацьовувати. 

Звучить гидко, але я ніяк цього не коментую. Давид у своєму репертуарі. 

– Куди приїхати? – питаю. 

– Я заберу тебе о сьомій, – відповідає і закінчує виклик. 

Повертаю телефон у сумку і розумію, що треба їхати додому. У мене немає вибору і на цю вечерю доведеться піти. Спробую зіпсувати Давиду настрій, щоб шматок їжі в горло не ліз. 

Вдома не зустрічаю ні батька, ні Ліди. Це хороший знак, тому настрій трохи піднімається. Переодягаюсь у джинси та футболку, а волосся збираю у хвіст. Макіяж змиваю і натягую на ноги кеди. В такому вигляді я схожа на дівчисько, але аж ніяк не на вчительку, якою є. 

Рівно в призначений час Давид чекає мене за воротами. Коли виходжу до нього, він навіть темні окуляри з очей стягує, щоб краще мене роздивитися.

– Ти знущаєшся? – питає невдоволено.

– А що не так? – мило йому усміхаюсь. 

Давид наближається до мене і хапає за зап’ястя. Злиться і тицяє рукою мені в обличчя.

– Де обручка? Ти знову її не носиш? 

– Боюсь загубити. Вона ж дуже дорога, – знизую плечима. Насправді я навіть не знаю, чи є вона в клатчі, адже звідти не діставала її. 

Давид відпускає мою руку і відчиняє двері своєї спортивної машини. В джинсах набагато зручніше сідати в неї і якось впевненіше почуваюсь. Та коли поруч сідає Давид і кладе свою лапу мені на коліно – хочеться її відштовхнути. 

– Довго ще будеш ламатися? – невдоволено цідить. – Все одно скоро моєю будеш. 

– Довго, – кажу. – Поки будуть сили. 

Давид фиркає, а я відвертаюсь до вікна. Насправді я дійсно не хочу ні цілуватися з Давидом, ні тим більше спати. Мене колотить від нього. Я ненавиджу, коли він мене торкається.

Намагаюсь не думати про те, що рано чи пізно нам доведеться лягти в одне ліжко. Якщо буду вже про це думати – просто збожеволію. А так відтягую час і сподіваюсь на диво, якого точно не станеться. Мене ніхто не врятує. Від рідного батька так точно. 

– І як я маю зайти в ресторан з дівчиськом? – злиться Давид, коли виходимо з автомобіля. – Колись ти доведеш мене, Тіно. 

– Можеш піти в ресторан сам, а я додому поїду, – ціджу. 

– Оце вже ні! – гиркає. – Ходімо!

Давид хапає мене за руку і тягне за собою до входу. Схоже, він готовий потерпіти мій вигляд, лиш би засвітитися зі мною на людях. Не розумію я його, адже він також змушений танцювати під дудку свого батька. 

Та якщо Давид без проблем може одружитися з некоханою, то для мене це наче смерть.