Розділ 1.1

Приймаю душ, роблю зачіску та макіяж, а тоді й сукню одягаю. Дивлюсь на себе в дзеркало і розумію, що сукня все одно занадто гарна. Я хотіла, щоб було скромніше. 

Взуваю туфлі на підборах, беру клатч і спускаюсь вниз, тому що скоро тут буде Давид. 

– Кращої сукні не було? – кривиться Ліда, розглядаючи мене з голови до ніг. Моя мачуха на п’ять років старша за мене. Вона любить одягатися ефектно, от і сьогодні не зрадила собі. 

Сукня яскраво-червоного кольору з занадто відкритим декольте, в якому виблискує діамантове кольє. Ліда – фарбована блондинка, але мізків у неї немає від природи. Думаю, тато її не за розум покохав. 

– Можу те ж саме у тебе спитати, – фиркаю. 

– Як добре, що скоро ти підеш з цього дому. Давид швидко навчить тебе бути слухняною дівчинкою, – цідить мачуха. 

– Помрій, – кажу і помічаю тата, що спускається сходами вниз. Він також повністю готовий, одягнув костюм і причепурився. 

– Всі готові? – розглядає мене і хмуриться. Мабуть, і йому моя сукня не сподобалася, але тато мовчить. 

Ми разом залишаємо будинок, і на подвір’ї я помічаю яскраво-червону Ferrari Давида. Мій наречений чекає біля неї, сховавши руки в кишені штанів. Маю визнати, що Давид – гарний хлопець. Блондин з блакитними очима та гарним тілом. Тільки моя душа до нього не лежить, абсолютно. 

– Мила сукня, – заявляє, коли я наближаюсь. Давид відкриває для мене двері, і я сідаю в незручний салон. 

Давид сідає за кермо, і ми залишаємо територію маєтку. Розмовляти з ним не маю жодного бажання, але Давид, схоже, іншої думки. 

– Де твоя обручка? – питає невдоволено. – Ти знову її не носиш?

Відкриваю клатч і дістаю звідти перстень з діамантом. Одягаю на палець – і таке відчуття, що на шиї затягується мотузка. 

– Задоволений? – бурчу. 

– Буду задоволений, якщо ти носитимеш її постійно, – бурчить. 

– Помрій, – фиркаю. 

– Послухай, люба, – Давид торкається моєї ноги своєю рукою, а іншою продовжує тримати кермо. – Досить опиратися! Ти – моя! І скоро я закрию твій милий ротик своїми губами. 

Хочу ще раз сказати “помрій”, але вирішую змовчати. Давид руку забирає і знову дивиться на дорогу, а я дивлюсь на нього і бажаю йому скорої смерті. 

Коли прибуваємо до місця призначення, а саме: до заміського комплексу, Давид першим залишає салон, а потім і для мене двері відкриває. Він міцно тримає мене за руку, поки йдемо до входу, і мені доводиться усміхатися крізь силу і вдавати з себе щасливу наречену. 

Ми наближаємось до батьків Давида, і він обіймає мене за талію. Дуже сильно хочу зняти з себе його руку, але зараз це просто неможливо. 

– Доброго дня! – вітаюсь з цими людьми.

– Доброго, Тіно! Тобі так пасує ця сукня, – усміхається Ольга Вікторівна – мама Давида. 

– Дякую. Ви також гарно виглядаєте, – кажу. 

Мені подобається мама Давида. Вона хороша. Тільки її чоловік дуже схожий на мого тата. Такий же меркантильний і пустий. 

До нашої “веселої” компанії приєднується моя сімейка, і розпочинаються розмови про бізнес. Мені навіть слухати це неприємно, але доводиться стояти поруч. 

– Я хочу пити, – кажу Давиду. 

– Пішли, – він знову хапає мене за руку, наче боїться, що я можу втекти, і тягне до фуршетного столу. Дає мені келих з шампанським, а інший п’є сам. Схоже, Давид забув, що за кермом, але хіба це мої проблеми? – Потанцюємо? 

Він не дає мені допити шампанське і знову тягне на центр зали. Торкається талії, а мені доводиться за плечі його зловитися. 

– Навіть не думай! – кажу, коли він нахиляється до мене, щоб поцілувати. Сердито дивлюсь в очі, але Давида це не зупиняє. Він усміхається і цілує, знаючи, що на очах у всіх я не зможу відштовхнути. 

Вдаю, що відповідаю, а всередині все перевертається від ненависті до Давида. 

Я хочу напитися, щоб забути цей поцілунок як страшний сон. Хочу зробити щось божевільне, щоб тато більше не мав можливості користуватися моїм життям. 

І нехай потім мені це вилізе боком, сьогодні я буду робити дурниці. Потім точно такої можливості не буде.