Розділ 1

– Як тобі ця сукня? Як на мене, бомбезна! – заявляє Інна і прикладає сукню до себе. Крутиться перед дзеркалом, а я усміхаюсь. Таке враження, що це вона на тусовку багатіїв збирається, а не я. Хоча я була б тільки “за”, якби це сталося. 

– Не люблю червоний колір, – кажу і п’ю каву, яку мені принесла адміністратор магазину.

– Тобі все не те, – бурчить Інна, вішає сукню на місце і сідає поруч зі мною. – Можеш хоча б вдати, що щаслива?

– Навіщо? – не розумію. – Я глибоко нещасна, Інно. 

– Окей! Давай глянемо на всю цю ситуацію під іншим кутом, – подруга вирішує увімкнути психолога, а я тільки усміхаюсь. Сумніваюсь, що мені це якось допоможе. – Тебе змушують вийти заміж за некоханого, але твій наречений – молодий, красивий і в захваті від тебе. Може, варто поступитись цього разу? Одружитесь, а потім і почуття прийдуть. 

– Мій тато заплатив тобі, щоб мозок мені прополоскала? – питаю на повному серйозі. Я люблю Інну, але інколи вона зовсім мене не розуміє. 

Для неї взагалі не проблема вийти за некоханого. Головне, що він багатий і гарний. А те, що я терпіти його не можу – це взагалі не важливо. 

Як подумаю, що у нас весілля через тиждень – погано стає. Я все ще сподіваюсь на диво, але чим ближче до дня “ікс”, тим стійкіше моє переконання, що дива не станеться. 

Мій тато вже рахує гроші, які отримає після нашого з Давидом весілля. Дві величезні компанії стануть однією – і мільйони рікою попливуть. А про мої почуття ніхто не думає. Рідний батько так точно. 

– Я цю візьму, – дістаю з вішалки  коктейльну сукню чорного кольору і прикладаю до себе. – Як тобі?

– Нудна, – кривиться Інна, а я усміхаюсь. Отже, те, що треба. 

Ми залишаємо магазин, і я складаю пакети в багажник своєї машини. Прощаюсь з Інною і сідаю в салон. Спеціально залишила телефон тут, щоб до мене не змогли додзвонитися, і тепер бачу п’ять дзвінків від Давида і один від батька. 

Видихаю і набираю номер останнього. Не хочу його злити. Тато і так постійно роздратований останнім часом. Боїться, щоб нічого не зірвалося. 

– Де тебе носить? – кричить у слухавку так, що доводиться відкласти її подалі. 

– Ти сам сказав купити сукню для вечора, – стримано відповідаю. 

– А телефон де? Навмисне мене дратуєш? – цідить. 

– Звісно. Я народилася для того, щоб тебе дратувати, – фиркаю. 

Тато замовкає. Мабуть, намагається взяти опанувати себе. Він розуміє, що зараз від мене залежить, збагатиться він чи ні, тому трохи збавляє оберти. 

– Давид забере тебе о шостій. Будь готова і без дурниць. 

Тато кидає слухавку, навіть не попрощавшись, а я дивлюсь на темний екран і намагаюсь проковтнути клубок, що в горлі з’явився. Як же мені все це набридло! Це кляте весілля! Навіть сьогоднішній вечір, де зберуться одні багатії і я маю ходити за ручку з Давидом та вдавати щасливу наречену. 

Тільки-но згадую про нього, як телефон починає дзвонити. Хочу знову проігнорувати дзвінок від Давида, але розумію, що це нічого не змінить. Ми все одно одружимось і мені доведеться все життя вдавати з себе щасливу дружину. 

Про те, щоб лягати з ним в одне ліжко – навіть думати не хочу. До горла одразу нудота підступає. 

– Чого тобі? – питаю невдоволено.

– Вирішила сьогодні показати характер, Тіночко? – цідить Давид. – І що це тобі дасть? Сьогодні ввечері ти все одно натягнеш маску і будеш вдавати, що до божевілля у мене закохана. 

– Все сказав? – питаю. 

– Я заберу тебе о шостій, –  заявляє. 

– Я в курсі. Тато вже доповів, – кажу.

– Тоді до зустрічі, кохана. Чекаю не дочекаюсь нашої зустрічі.

Кидаю слухавку першою. Телефон летить на сусіднє сидіння, а я б’ю долонею по керму. Хочу розплакатись, але не роблю цього. Сльози тут не зарадять. Треба бути сильною. 

Можливо, хтось скаже, що немає ніякої трагедії в цьому, як і безвихідної ситуації. Можна просто втекти, і на цьому все. Але втекти я не можу. Мій паспорт у тата і грошей немає. Те, що я заробляю – копійки в порівнянні з тим, що треба для нормального життя. 

Я люблю свою роботу і ходжу на неї заради задоволення, а не заробітку. Добре, що тато повністю мене забезпечує і я можу це робити, а є люди, які на цю зарплату живуть. 

Вмикаю музику на повну, щоб вона перекрикувала думки в моїй голові, і їду додому. Зараз я живу з батьком, а зовсім скоро до Давида переїду. Хочу, щоб цей час ніколи не настав. Я просто цього не переживу.

 
Вітаю у новій книзі❤️ Нас чекають багато несподівних поворотів, емоції на межі та кохання всупереч усім! Дякую за підтримку! Ви у мене найкращі❤️