Глава 27

- Так що за диявол! - вигукнув Влад, знову намагаючись вирулити в сторону від давньої, як римська тога, машини. Водій явно закінчував курси камікадзе. Як інакше пояснити те, що він спробував обігнати нас і викрутитися від машини, яка їхала попереду по зустрічній машини, я не знаю. Але Влад з честю вийшов з випробування.
- Чи то ще буде. Ми їдемо лише годину з копійками.
- Може варто було виїхати вночі? — Пискнула я, упустивши сумочку на підлогу салону авто. Влад заперечливо похитав головою.
- Ні. Місцеві водії просто з розуму сходять, навіть вночі рідко включають фари й можуть зупинитися посеред дороги. Ми так одного разу на нічному перегоні з друзями мало не влетіли. Пом'яли бік орендованої машини. Але на щастя обійшлося без жертв.
- Кошмар. Я починаю шкодувати про те, що ми не висунулися на автобусі. — Я зіщулилася, а Влад розсміявся.
- І це говорить мені дівчина, яка стрибала в незнайомому місці з парапланом, зразу після здачі іспиту ?!

 Ще й не в себе на батьківщині, а в Туреччині?
- Ой, та ладно, забудемо і перевернемо сторінку. Як там кажуть в народі? Хто старе згадає, тому око геть ...
- А ще в народі кажуть: «... он очей, візьми, в кутку лежить, тебе чекає!»
- Фу, Влад, ну що ти вічно такі гидоти говориш? — Я наморщила ніс, а Влад, пустуючи, висунув язика. Кілометри пролітали непомітно в його компанії ...

Здається, вона заснула. Влад з погано прихованою ніжністю провів долонею по щоці Неллі, прибираючи впала на очі пасмо волосся. Білява, легка, немов пташина пір'їнка. Начебто вони кілька хвилин тому сміялися, а потім обидва затихли. Неллі опустила голову на спинку авто і відразу задрімала. Влад ще зменшив швидкість і вимкнув кондиціонер, щоб її не продуло. Відкрив вікно, але відчув, як йому в обличчя вдарив гарячий вітер, скривився, і швидко закрив. А потім подивився на дорогу і не повірив своїм очам. Черепахи. На дорогу виповзли черепахи.

 Величезні, повільні, звичні до того, що всі автомобілісти поступаються їм дорогу, вони важливо крокували вперед, за своїм маршрутом. Влад натиснув на гальмо й озирнувся. Вони недавно вирулили на невелику дорогу, тому нікого ні ззаду, ні спереду не було. На дорозі тільки вони та черепахи. Маленьке диво посеред білого дня ...
 

- Щось трапилося? - Неллі зрозуміла голову і сонно закліпала, за звичкою запустивши пальці в гриву довгих світлих волосся, що вже встигли трохи сплутати під час подорожі. Влад мимоволі замилувався дівчиною. Неллі ще не встигла толком прокинутися від сну і надіти маску «крутий екстремал» або «цинічна особистість». Зараз вона була сама собою — мила, трохи наївна дівчина, з величезними карими очима, здавалося, стали ще більше від подиву.

- Влад, черепахи! - вигукнула вона і припала до вікна.
- Підемо, вийдемо, подивимося? - Запропонував Влад і Неллі кивнула. Влад вийшов з машини і допоміг їй вибратися. Крізь тонкі підошви босоніжок, Неллі обпік жар асфальту. Як він не плавиться від таких температур?
- А ось і вона. - Промовила Неллі й опустилася навпочіпки перед дивом природи. Черепаха рухалася з властивою їй швидкістю і майже зливалася з кольором з асфальтом.

Опуклості на її панцирі за формою були схожі на щебінку в цьому самому асфальті, але все одно вона була помітним об'єктом на вузькій дорозі місцевого значення. Неллі заворожено дивилася на неї, а потім простягла руку, обережно торкнувшись пальцем панцира. А Влад не міг відірвати очей ... від дівчини. Його вже не хвилювала черепаха, яку Неллі зараз захоплено фоткала на телефон з різних ракурсів. Він дивився тільки на  на волосся, які розвівалися на оголених плечах, вже поціловані сонцем, і від цього трохи рожеві.

Влад дивився на таке смішне, і водночас зосереджене  обличчя дівчини й розумів, що хоче її поцілувати. По справжньому. Не так, як в минулий раз, згораючи від гніву і бажаючи покарати. А навпаки, дбайливо взяти її обличчя у свої долоні, немов найбільшу коштовність. Доторкнутися до губ легким поцілунком, а потім притягти ще ближче, і цілувати довго, ніжно. Розкуштувати її смак, розчинитися в нереально-солодких губах...