Глава 25

- Неллі, прости. Зітхнув Влад і без попиту пройшов з коридору в кімнату, присів на край розібраного ліжка. Я пішла слідом. - Я дійсно тягну тебе, і ти не зобов'язана, і все таке, але ... сьогодні річниця смерті моєї дружини й дочки. І мене трусить з самого ранку.

Мені треба перемикнутися. Нехай я проведу за кермом цілий день, плювати ... хоч не буду думати щохвилини про ...
- Буду готова протягом десяти хвилин. - Перервала його я командним голосом, і щільніше запахнув простирадло, яку досі судомно притискала до грудей, вирушила в душ. На душі у мене шкребли кішки. Мені було шкода Влада, до чортиків. І я відчувала себе останньою скотиною, що вироблялися тут перед ним. І взагалі, я хотіла б сьогодні докласти всіх зусиль, щоб відвернути Влада від його сумних думок і важких спогадів. Я йому повинна, і я кістьми ляжу, але сьогодні він не буде один.

***

Звичайно, про десять хвилин я погарячкувала. Влад встиг вже по-хазяйськи пройтися по кімнаті, закип'ятити чайник, зробити чай і гризти піврічний запас цукерок, припасений мною для рідних і друзів, як сувеніри. І йому не було ні краплі соромно за це розкрадання. Я ретельно виводила розтушувати стрілку над верхньою повікою, коли Влад не витримав.
- Слухай, ми що, на світський раут збираємося ?! Ми їдемо на базар, ау!
- Ну, я ж не можу вдарити обличчям в бруд. - Мені здалося, чи Влад тихенько рикнув, повністю імітуючи Генрі Кавілла з останнього серіалу про Відьмака? Боже, який сексуальний ... Кавілл, не подумайте, чи не Влад ... хоча ... з цим ще можна посперечатися.
 

Владу не сподобався і мій вибір сукні. Він бубонів, що таке відверте міні доречно в нічному клубі, а не на вулицях Стамбула. Я проігнорувала його, гордо продемонструвавши градусник, що висить на невеликому балкончику. Він показував тридцять сім градусів в тіні.
- По такій спеці мій сарафан якраз доречний. Будеш погано себе вести, взагалі шорти натягну, хочеш? - Влад подавився чаєм і довго кашляв, напевно, виразно уявивши, наскільки відверті мої шорти.
 

Нарешті, ми вирушили в бік величезного чорного позашляховика, припаркованого біля входу в готель. Я в черговий раз здивувалася передбачливості Влада.
- Ого, який звір! - Шанобливо присвиснув я, сідаючи на переднє сидіння. У машині працював кондиціонер, і мої оголені стегна приємно обпекло прохолодою шкіряного сидіння.
- Безпека — понад усе. - похмуро відповів Влад, сідаючи за кермо. Здається, сьогодні доведеться докласти масу зусиль, щоб розговорити й відвернути його.
- Ти хоч водити вмієш? — Бовкнув я перш, ніж подумала. І тут же подумки настукала собі по голові, побачивши, як здригнувся, немов від удару, Влад.

Його очі примружилися, а пальці конвульсивно стиснули кермо.
- Я воджу ідеально. - процідив він. - Розслабся й одержуй задоволення. - Після цих слів мені захотілося настукати по голові вже йому. Блін, як можна так підбирати слова ?! Я немов знову відчула на собі жар його тіла, що притискало мене до стіни, міцно тримаючи за зап'ястя