Епілог

Валерія

Місяць по тому

Уже минув місяць. Час дуже швидко летить. Не встигаєш інколи подивитися, а вже 20 років не за горами.

Лиш на початку серпня були визначні перегони, а вже кінець місяця. Я була присутня на них, це вперше. Пульс зашкалював від адреналіну, який протікав по моїх судинах. Спочатку, коли з батьком приїхала на трек, то побоювалася. Хоч і була тут на іменній вечірці, але це зовсім інші відчуття. Чомусь в ніч мені не було так страшно як зараз. Батько обійняв мене та повів до Тимура. Поки вони розмовляли, я оглядала все довкола. Я не хотіла зараз заважати їм, нехай поговорять.

- Що ти тут забула? — тоді почула голос. Він не був злий чи агресивний, скоріше в ньому чулася цікавість.

Коли оглянулася, то побачила поруч із собою хлопця. Я зрозуміла, що вже бачила його на вечірці, у перепалці з Тимуром.

- Прийшла підтримати Тимура. — відразу сказала, щоб не виникло питань.

- Точно, точно. Ти ж його дівчина. Він всі вуха про тебе промив мені. — з щирою усмішкою промив.

На це я тільки вирячила здивовано очі, а він розреготався в голос.

- Ви друзі?

- Ми? Не близькі, але чому б нам не бути товаришами?

- Ви суперники. І тоді, на вечірці, ви сильно сварилися. — констатувала факт.

- Так, але це я робив спеціально. Чомусь мені хотілося його підбурити, щоб він нарешті зробив те, що він зробив. 

- І що саме?

- Показав привселюдно, що ти його, а він твій.

Я здивовано поглянула на нього, адже не очікувала такої відвертості.

- Вибач, мушу йти, а то як твій ревнивець побачить, що я з тобою фліртувати хочу, то я отримаю ще до початку перегонів.

На ці слова я лиш усміхнулася.

Коли побачила, що виїжджають автомобілі на гончу петлю, тоді затамувала подих. З автівок виходили усі гонщики. Я поглядом блукала по широких плечах, худій талії, високій статурі Тимура. Цей хлопець неймовірно сексуально виглядав у своїй спецформі. Кожного з учасників представили. Вони піднімали руку вверх, а люди аплодували їм.

Коментатор подав голос у мікрофон. До старту залишилися лічені секунди.

Коли дівчина опустила по обидві сторони від себе прапорці, звук реву моторів заполонив усе навколо. Я так дивилася і переживала за Тимура, що й не помітила як стиснула дві руки в кулак. Нігті впивалися мені в шкіру, аж до крові.

До фінішу залишилося ще одне коло. До фінішу залишилася пряма. Два автомобілі йшли майже на рівно. Ще доля секунди і вони перетнули фінішну пряму.

- Вітаємо нашого чемпіона, Тимура Бойка! — озвучив голосно коментатор.

Мені кортіло підбігли до нього відразу на треку, але я пригальмувала цей порив. Зараз в нього були важливі справи. Наприклад, подякувати своєму тренерові та наставнику, моєму батькові.

Уже два тижні я не бачилася з Тимуром і від цього мені ставало тошно. Я хотіла проводити з ним час, а він чомусь ніби віддалився. Не розуміла, що зараз коїться в його голові, але мені це не подобалося. Я знала, що в нього була розмова з його батько, і вона пройшла доволі позитивно. Тому в чому була справа — не розуміла. Можливо, справа була в мені? А, можливо, й у ньому самому?

Сьогодні мої всі з дому вирішили поїхати на сімейні посиденьки у кафе до міс'є Бона. Я б з радістю поїхала з ними, але попросила побути наодинці. Вони не стали сперечатися, за що була їм дуже вдячна.

На дворі була дуже погана погода. Хотілося закутатися у теплому пледику і дивитися якийсь серіал, що й я зробила. Заваривши собі чорний чай, я опустилася з великою кружкою в руках на диван. Ввімкнувши свій улюблений серіал, вмостилася по зручніше та із захватом почала спостерігати за сюжетом.

Через дорогу я почула рев мотору. Хтось приїхав. Я виглянула через відчинене вікно на кухні й побачила автомобіль Тимура, який заїхав у гараж. За ним зачинилися гаражні ворота і він зник з мого поля зору.

«Можливо, мені щось зробити? Можливо, піти до нього й поговорити?» — подумки продумувала різні варіанти.

Тіло хотіло бути поруч ним. Я справді не розуміла, що трапилося після перемоги на чемпіонаті.

Щось всередині мені підказувало, що треба скинути цей плед на диван та вийти на вулицю, а там вже розберуся по ситуації.

Я вийшла на двір. Стояла під захистом навісу. Тут було холодно, сиро. Я підняла голову й зустрілася зі аквамариновими очима. Гроза, дощ — усе це не мало для мене ніякого значення. Я тільки бачила блакитні очі Тимура, які дивилася на мене. У них вбачала бажання. Ми стояли непорушно біля своїх же вхідних дверей. Ми стояли й дивилися, ніби голодні звірі, які збиралися накинутися одне на одного, ніби зголоднівшись.

Я так довго приховувала сама для себе те, що вже давно не можу без нього. Мені потрібний він, як повітря.

Хлопець ступив крок. Він стояв біля своїх вхідних дверей, але вже тепер сильний дощ повністю його покривав собою. Великі краплі дощу змивали усе. Він промок до нитки. Мокра біла футболка повністю облягла його тіло, відкриваючи неймовірний вигляд на його широкі мускулисті плечі. Я пожирала його своїм поглядом. Хотіла його всього.