Глава 27

Валерія

Цілий тиждень я бачилася з Тимуром тільки на тренуваннях. І те він бував на них не довго, тому що зараз його вся увага була зосереджена тільки на перегонах. Я знала, що для нього це було дуже важливе, тому старалася його підтримувати.

- Як йде підготовка до змагання? — запитала в хлопця, коли він по пивав воду після декількох кіл розминки.

- Нормально. Поки що все під контролем, але всерівно є якесь передчуття, що може щось піти не так.

- Нічим тут не зараджу, адже в мене таке завжди перед кожним змаганням. — знизивши плечима, сказала.

- Знаю. — хлопець ніжно усміхається та притягує мене до себе й сильно обіймає. Йому потрібно було це, тому я не пручалася й не думала робити цього.

Зараз наші стосунки складно назвати дружними, а тим паче назвати двома закоханими. Ми ніби й починаємо зустрічатися, але ніби й все заплутано. Хочемо, щоб все відбувалося своїм темпом і не хочемо поспішати. Правильно це? Побачимо. Ніхто не ідеальний і ми також. Нормально помилятися. Нехай це будуть наші помилки.

- Голубки, прогін з перешкодами на вас також чекає! — кричить, звертаючись до нас Костя.

Хто, хто, а друг Тимура неабияк радий, що ми хоч не приховуємо того, що кохаємо одне одного. Сенсу приховувати ми не бачимо, але й кричати на цілий світ не хочеться. Недурно кажуть, що щастя любить тишу.

- Можна з тобою на автомотодром? — запитую в Тимура, коли вже, вийшовши з павільйону, ми йшли до автівки.

Хлопець з підозрою глянув на мене та схилив голову, прищуривши свої очі.

- Обіцяю, що не буду більше притягувати до себе неприємності. — піднявши руки вверх, ніби здаюся, промовила до хлопця.

Останній раз, я настільки сильно хотіла допомогти, що випадково випустила з рук важкенький ключ, який впав мені прямісінько на ногу. Коли я скрикнула, то Тимур настільки злякався, що теж з рук упустив якусь штуку, яка поранила йому руку. Від цього мені було дуже не приємно. Я хотіла лиш допомогти, а вийшло, що наробила більше шкоди.

- Просто мені в іншому випадку прийдеться обкласти тебе подушками та прикувати до місця наручниками, щоб ти ніде не поранилася, бо я ж не залізний. Я дуже за тебе хвилююся, моя неприємність.

- Це так мило. — промовила та, піднявшись на пальчики, швидко поцілувала Тимура в губи. Короткий поцілунок, але навіть він зміг розвіяти всі сумніви хлопця.

- Сідай уже.

Я швидко забігла та сіла на переднє сидіння при чому відчувала пропалюючий погляд Тимура. Він ніби наскрізь мене спалював.

- Ти мені хотів щось сказати? — невинно запитала та повернула голову в його бік, зустрівшись з його аквамаринами.

- Так. Пристібнися ременем безпеки. — він ніжно сказав це та, нахилившись, потягнувся за ременем безпеки. Його дихання опікало шкіру. Серце пришвидшено билося в грудях. Пульс зашкалював. Я блукала поглядом по його шиї, і непомітно облизнула при цьому пересохлі губи.

- Я не втримаюся, якщо ти так будеш дивитися на мене.

Я чомусь відразу відвела погляд у бік, але хлопець охопив моє обличчя долонями та повернув до себе. Тимур ніжно торкнувся моїх губ. Короткими поцілунками він блукав по обличчю, спускався до шиї. Коли відсторонився, тоді ніжно вдивлявся в мої очі. Усміхнувшись, він нахилився та сильно впився своїми губами в мої. Пристрасний поцілунок, який вибивав дихання з легень, перетворювався на гонку. Відсторонившись одне від одного, ми поїхали на Петлю.

- Нічого собі, подруго. Та ти в нас щасливиця. — радісно промовила подруга, коли ми сиділи в кафе та говорили. Я розказала її останні події, звісно ж опустивши деякі деталь, особливо про поцілунки. Адже, як казала раніше, що щастя любить тишину.

- Я знаю. — впевнено промовила. — Ось, тепер я відчуваю, що по справжньому є щасливою. Мені завжди чогось не вистачало, а тепер ця порожнеча заповнена. Мені завжди не вистачало Тимура.

- Я така рада, що в нас нарешті вже трішки стало стабільно в житті. 

- Я також. Навіть боюся загадувати наперед.

- Звісно ж. Ви в нас такі непередбачувані.

- Підколюєш?

- Констатую факт. 

Після ми разом розсміялися. Як же ж я любила такі посиденьки. Не знаю в кого як, але наша дружба була особлива. Ми вміли не тільки слухати, ще чути, що також дуже важливо.

- Ти додому?

- Так.

- Підвести? — запитала подруга.

- Ні, краще прогуляюся.

- Свіже повітря завжди тобі йде на користь.

- Я також це помітила останнім часом.

- До зустрічі.

- До зустрічі.

Ми обійнялися та кожна з нас пішла у своєму напрямку. Дорогою додому я насолоджувалася погодою. Сьогодні надворі було не дуже жарко. Хоч і половина літа вже пролетіла, але погода дуже різнилася кожним днем. Як не дощ падав, то сонце палало.

- Чому така красива дівчина зараз одна? — почула я голос Майкла.

- Привіт. — усміхнено, привіталася.