Глава 25

Валерія

- А бодай тобі! — голосно крикнула, коли вже опинилася під сходовою кліткою. Мене емоції тоді не на жарт переповнювали.

Пелена зі сліз постала перед очима, але я стримувалася, щоб не заплакати. Мені стало себе шкода в цей момент. 

- Сильно болить? — почула я поряд із собою голос Тимура.

Чомусь в цей момент хотілося крізь землю провалитися. Не хотілося, щоб він бачив моє феєричне падіння на сходах, але час назад не повернути.

- Встати можеш? — ніжно запитує.

А я не можу навіть очей на нього підняти. Чомусь захотілося розплакатися, не так від болю в нозі, а більше від болю душевного.

- Тоді я сам тебе піднімлю.

- Мені не потрібна твоя допомога.

Хлопець ніжно схилився наді мною та взяв мене на руки. Я хотіла сказати, щоб він мене опустив чи краще взагалі не торкався, але все ж таки серце перемогло холодний розум.

- Що тут у вас таке трапилося? — запитала сестра, яка з'явилася на порозі будинку.

- Впала зі сходів. — повідомила Владу.

- Як це трапилося? — чувся стурбований голос сестри, яка відразу підбігла до нас та пильно почала оглядати мене.

- Це було дуже плачевно і трагічно. — повідомив хлопець, коли опустив мене на диван.

- Заткнися, краще допоможи. — зашипіла на Тимура. Не хотіла в його очах виглядати зараз так. Не хочу, щоб жалів.

- Ти ж казала, що й без моєї допомоги впораєшся. Що змінилося, неприємність?

- Просто на відстані складно себе стримувати.

- Хочеш поцілувати?

- Ні, навпаки — придушити.

Хлопець пирскнув зі сміху. Він обожнював мене дражнити. І добре знав, що це мені також до вподоби.

- А я вам тут не заважаю? — запитала сестра, чим вивела нас з нашого світу в реальний.

- Ні. — в унісон промовили.

- Я піду на кухню і принесу лід. — сказав Тимур і відразу покинув приміщення.

У кімнаті повисла тишина. Я хотіла її перервати і почала розмову.

- Ти не запитаєшся, як він тут опинився? — здивовано поглянула на сестру. Вона сама не себе не була схожа.

- Я бачила його на вулиці. Детальніше він розкаже тобі сам.

- І це все?

- Майже. — сестра зробила паузу, але продовжила: — Вибач мені. 

Сестра ніжно обійняла мене та погладила по волоссю. Чисто як в дитинства.

- Ось і лід. — повідомив Тимур, коли з'явився в кімнаті.

Хлопець присів навпочіпки біля мене та легенько поклав лід, завернутий в рушник, мені на ногу.

- Шшшш. — зашипіла, коли відчула холодне на нозі, на місці, де вдарилася.

Тимур ніжно погладив мою ногу та подув на то місце, де боліло. Теплий подих обвив те місце на шкірі. У цей час моє серце почало країтися. Я кохаю його. 

Мій порив емоцій був настільки сильний, що я трішки нахилилася та провела своєю рукою по волоссю хлопця. Воно було м'яке, та трішки кучеряве. Він нервував, того волосся і крутилися.

- Мені час іти. — повідомив Тимур, неохоче відсторонившись від мене, та пішов на вихід.

- Я його проведу. — повідомила сестра та встала слідом за Тимуром.

«Добре, що хоч не сильно забилася.» — подумки про себе говорила.

- Дуже болить? — запитала Влада, коли увійшла в кімнату.

- Та ні. Ти би бачила мій політ. — голосно засміялася. — Ти би теж сміялася.

- Я рада, що ти вже усміхаєшся. До речі, ти будеш йти сьогодні на вечірку?

- Яку вечірку? — з цікавістю запитала.

- Тобі Оля ще нічого не сказала?

- Ні.

- Тоді я принесу твій телефон і ти подзвониш сама.

- Я й сама можу піти за ним.

- Сиди, ти ж в нас постраждала. От, принц уже на руках носить тебе.

- Іди ти! — засміялася та кинула в сестру подушкою. Прямісінько в обличчя попала. Аж горжуся собою.

- Ось тримай. 

Сестра простягнула мій телефон разом із павербанком. 

- Він був розряджений? 

- Так.

- Тепер знаю чому Оля не дзвонила. 

Боже, вона цілу гору повідомлень надіслала. Останнє повідомлення я прочитала і аж зніяковіла.

Оля: Раз ти нічого не відписуєш і поза зоною, то мене Михайло підкине до тебе. А вже в тебе вдома я тебе прибʼю. І ще я тобі маю багато чого розказати і придумай образ, бо ми сьогодні йдемо гуляти.

І як це мені все розуміти. Мені здається Оля настільки була зла, що я не відписувала, що телепатично мене вдарила і тому я впала зі сходів (не будемо брати до уваги мʼячик). Коли побачить у якому я стані, то нічого не зможе вже зробити.