Глава 23

Валерія

Ви коли небудь жертвували своїм сном, щоб з кимось поговорити? Сьогодні я зробила те, що змінить багато чого в моєму житті.

Я почула як дзвонить мій телефон. Коли прийняла дзвінок, почула знайомий чоловічий голос.

- Можеш вийти? Потрібно поговорити. – твердим голосом говорив хлопець.

- Тобі не спиться? – запитала, коли подивилася на годинник, який показував третю годину ранку. 

"Третя година ранку? Він серйозно?" – я хоть ще не прокинулася повністю, але вже готова була побити свого співрозмовника. 

- Можеш чи ні? – уже починав злитися хлопець.

- Виходжу. – гнівно промовила та вимкнула виклик. 

Я швиденько накинула на себе білу футболку та джинсові шорти, адже зараз тепле літо на дворі. Добре, що сестри зараз немає в кімнаті, а то б точно розбудила. До Владусі я дуже добре ставлюся, ми з нею дуже хороші подруги, щей близнюки. Єдина відмінність це колір волосся. У мене від мами – каштанові, а у Влади від батька – темно-каштанове. 

Швиденько, ледь чутно вийшла з кімнати, щоб нікого не розбудити. Батьки пізно повернулися з роботи, тому спали у спальні. Ася – моя найстарша сестра працювала понаднормово, а Діана смішно сопіла, що було чутно навіть через двері її кімнати. Коли спустилася сходами та зачинала за собою двері, тоді вже вийшла на двор.

- Нарешті. – уже нетерпляче промовив Тимур. – Сідай в машину й поїхали.

Я не стала сперечатися, а чемно сіла в машину. Хлопець виглядав дуже роздратований, тому не хотіла ще більше його злити. Проте, в автомобілі я вже не стала мовчати.

- А ти не міг мене розбудити трішки швидше, а то запізно вже. – сердито стала промовляти з іронією.

У відповідь я почула лиш мовчання.

- Ми так і будемо мовчати?!

- Ти вислухаєш мене, якщо я попрошу? Я знаю, що ти мене ненавидиш, але нам потрібно стати командою, навіть не кажу, що друзями. То як?

Ідея чудова. Але чи хочу я з ним поладнати після вчорашнього? Ще у літаку я хотіла помиритися,  а тепер вже й сама не знаю.

Тепер настали для мене ті хвилини мовчання. Я не знала, що йому відповісти. З одного боку, ми ніяк не могли поладнати, бо все йшло на спад, а з другого боку, це було дуже цікавою пропозицією. Хоч ми й не були друзями, але ворогами з ним не хотілося залишатися все ж таки. Чомусь останнім часом все йшло в моєму житті не так, як хотілося мені. То крок до перемоги, то вже лечу в прірву з якої ледь вириваюся назовні, на світ. 

Чому я отримую те, що так давно хотіла, але воно не збігається з моїми очікуваннями? Можливо, просто потрібно часу або ж змиритися з цим. Хоч з моїм характером я не збираюся миритися, але трішки почекати та поспостерігати готова. 

- Я знаю, що ми з тобою не є найкращими друзями, але заради нашої кар'єри повинні стати справжніми друзями. – перервав нашу мовчанку хлопець. 

- Тобі це для чого? Ти ж також не хотів, щоб я була твоїм партнером. 

- Так, не хотів. 

Його слова чомусь зачепили мене. Стало якось на душі в'язко, ніби й не образив, бо сказав правду, але осадок залишився. Проте, я зрозуміла, що в його голосі було ще щось, окрім злості.

- Дякую за правду. – це перший раз в мене вийшло не огризатися йому, а просто щиро сказати. 

- То як? 

- Що як? Послухай, ти мене розбудив о третій годині ранку, щоб відвезти на гору звідки видно наше місто і сказати, що нам потрібно бути друзями, щоб досягти висот у кар'єрі? 

Він у відповідь тільки кивнув головою і з очікуванням дивився на мене. Від його пристального погляну стало якось не по собі. 

- Я розумію, що ми ненавидимо одне одного, але можливо, хоч спробуємо? 

Чому він зараз говорив такі речі цими губами. Я дивилася на них і згадувала кожний наш поцілунок. Шкіра в момент покривалася сиротами, внизу живота наростало тепло.

Я ще хвилину подумала і зрозуміла, що в мене є два вибори. Знову схилити голову чи втікати від самої себе. 

- Я вже сьогодні скажу Аркадію Михайловичу, що хочу змінити партнера. Сподіваюся цього разу він послухає мене. 

Я сказала так, щоб зачепити його. Нехай страждає.

- Ти зараз серйозно? 

- Так. – твердо відповіла та відвела погляд від його блакитних очей. – Ти ж не хотів мене, як партнера, і я не задоволена. Якщо ми двоє скажемо, що не підходимо одне для одного і ніяк не можемо поладнати, тоді думаю, що нам дозволять змінити партнера. 

- А якщо й він тобі не підійде? 

- Я ні з ким так не ладнаю, як з тобою, тому думаю, що проблем не буде. 

Він гнівно почав дихати та відвернувся від мене до вікна. Я не розуміла його такої реакції. Взагалі не розуміла. 

Я хотіла, щоб він сказав, довірився й відкрився мені, але… Усе марно.

- Я відвезу тебе додому. – грізно промовив і завів двигун автомобіля. 

- Ти чого? – запитала в нього, адже не розуміла такої дивної поведінки.