Глава 22

Тимур

У Парижі я розмовляв з сестрою Варі. Влада була зовсім не задоволена нашою прихильністю одне до одного, але й не заперечувала наше спілкування.

- У тебе є дівчина. — ще один аргумент не в мою користь висловила Влада.

- Там усе складно. — провівши рукою по своєму волоссю, відповів.

- У тебе завжди все складно. Тимуре, я бажаю сестрі тільки щастя, а з тобою вона, як на американських гірках. Це непостійність лякає не тільки мене, а й її. Закінчуй це все. Ти ж прекрасно розумієш, що твій батько не буде радий, що ви станете парою. У тебе будуть великі проблеми. А в Євгенії? Ви думали над цим? Хочеш бути поруч, то буть сусідом, знайомим сином подруги нашої матері, максимум другом, но не більше.

Я стояв непорушно і вдивлявся в обличчя Влади. Хоч вона була близнючка з Валерією, але насправді вони завжди для мене були різні. Окрім, зовнішності не було ніякої схожості. Варя завжди була м'якша як по відношенню до мене, так і до всього, що її оточувало. Хоч вона мала таку ж зовнішність, але я завжди міг їх двох відрізнити.

- Тільки друзі. — на видиху сказав і попрямував до свого номеру.

Потім в літаку, коли сів поруч з Валерією хотів останній раз поговорити нормально, але вже тоді я відчував, що дівчина стала холоднішою по відношенню до мене. Старався розтопити між нами кригу, але все намарно вийшло. Не клеїться.

- Тимуре, я хочу бути з тобою друзями. — від її слів мене наче холодною водою облили. Я застиг на мить.

«А чого ти хотів чекати? Що вона з тобою буде милою й доброю попри всі обставини?» — говорив собі. 

Друзі, це все на що я заслуговував.

Зараз ця дівчина… Дівчина, яка мені не просто подобалася, якою я марив і вдень, і вночі, стояла навпроти мене і грізно дивилася.

Її погляд спалював мене до тла. Я боявся цього найбільше. Не хотів ще більше віддалятися від неї. 

Я мав ще давним-давно сказати, що ми станемо партнерами. Заради цього і поїхав до Парижу, але… Я чомусь злякався. Злякався, що це її відштовхне від мене. Але зараз бачу, що ситуація стала набагато гірша, ніж могла бути із самого початку.

- Усе можна обговорити зі мною завтра. Тепер можете бути вільні, сьогодні тренувань не буде. Відпочиньте. — промовив Аркадій Михайлович. Він був стомлений і не дуже задоволений.

Із самого початку йому не дуже подобалася та ідея, що я маю бути партнером Варі. Так, він знав, що я допоможу їй триматися на тому рівні, або ж вийти на новий, але він не любив наш тандем. Ми дуже часто сварилися, чим приносили дуже багато проблем тренеру.

Дівчина ступила крок у сторону тренера, але він тільки невдоволено похитав головою та пішов до свого кабінету. 

- Вітаємо!!! — гучно крикнули усі хором. — Вітаємо, нашу Валерію!!! — ще гучніше промовили.

Усі її загородили і я вирішив скористатися цим моментом та швидко вийти з павільйону. Уже ближче до автівки мене наздогнав знайомий голос.

- Ти не хочеш залишитися на мінібанкет? — запитав мене Майкл.

От кого, кого, а його я зараз бачити найменше хотів. Мою мовчанку хлопець по-своєму зрозумів, тому продовжив розмову.

- Дивно. Я думав, що ти збираєшся бути поруч з Валерією.

- Ми просто друзі. — випалюю, ледь стримуючи емоції.

- Справді? — робить здивований вираз обличчя. — Тоді я можу до неї залицятися?

Я сильно стиснув одну руку в кулак, що кістки аж було видно. Злість брала вверх наді мною. Кращим варіантом для мене виявився просто розвернутися, сісти в машину та поїхати подальше звідси. 

По дорозі заїхав у супермаркет та скупив продукти, які попросила мама. Приїхавши додому, відразу почув лай собаки. Айк сердито та невдоволено дивився на мене. Учора він крутився біля мене цілий день, а сьогодні вже щось не по його.

- Що таке, друже? 

На слово «друже», пес тільки загарчав. І як це розуміти?

- Ти телепатично знаєш, що щось не так з Валерією?

На моє запитання була чітка й коротка відповідь — один гавк.

«Оце я докотився. Уже й собаки бачать мій провал.» — подумки лаяв себе.

У моїй кишені задзвонив телефон. Діставши його, побачив відео-виклик Богдана.

- Слухаю. — не охоче відповів другові.

- Що трапилося, бро?

- Я облажався. — сівши на диван, та схиливши голову над телефоном, промовив.

- Розказуй.

Я без деталей розказав йому події, які відбулися за короткий час, і зрозумів ще раз, що по повній облажався.

- Я ненавидів її. А потім якогось милого попросив Аркадія Михайловича, щоб він поставив нас разом у пару. Він сказав, щоб і так поставив, бо за нашими результатами ми найкраще підходимо одне одному. Проте, після його слів легше не стало.

- Я думаю, що все налагодиться.

- Богдане, ти би бачив її сьогоднішній погляд. Вона хотіла прибити мене й закопати живцем.

- Ти перебільшуєш. — сміючись, сказав друг.