Глава 19

Валерія

Європейські змагання

Сьогодні для мене дуже хвилюючий день. Емоції просто переповнюють з середини. Мені то хочеться вже швидше піти, вийти на арену, то навпаки включити задню й не виходити з номера. 

- Ти чого там застигла? — запитує в мене сестра.

Влада за ці два дні мені дуже допомагала. Сестра морально мене підтримувала, відволікала, а найголовніше допомагала краще сконцентруватися на самому результаті. 

Тимур не докучав мені за цей час. Він знову почав тримати дистанцію. І, ні, хлопець ніяк не коментував нічого, а точніше мою роботу на тренуваннях. Спочатку я на це не звертала увагу, а пізніше зрозуміла, що це мене починає засмучувати, дратувати.

«Чому ти постійно так реагуєш на цього хлопця?» — запитувала у себе. — «Він же просто твій сусід, знайомий.» — з одного боку промовляла, а з другого: — «Ти з ним цілувалася. І не абиколи, а в новорічну ніч. Куранти бʼють, усі радіють, а ти відчуваєш смак його губ на своїх.»

Я до тепер згадую цей момент і домальовую в уяві продовження і просто згоряю від бажання. 

Хочу більшого. Хочу Тимура. Не можна. У нього є дівчина. Тай до мене він не особо привітний.

- Вибач, задивилася. — відповіла сестрі якось втомлено, ніби мене це все дістало.

- В одну точку? — здивовано запитує Владуся, яка мене за ці дні бачила тільки радісною і говіркою, а не мовчазною. — Ти зараз у стіні дірку зробиш. — Трішки постаралася відволікти мене сестра, своїм жартом, але сьогодні це вперше не подіяло.

Сестра вперше мене бачить перед самими змаганнями. І я розумію, що вона не знає, що робити, бо такою мене ще не видала. Скільки років знає, від народження, а такої поведінки ще не очікувала від старшої на декілька хвилин сестрички.

Часто перед самими змаганнями я закриваюся, стаю мовчазною, холодною. Мені хочеться тільки одного — налаштуватися на перемогу.

- Ідемо? 

Вирішила перевести тему. Добре, що сестра мене зрозуміла і спокійно відреагувала.

До великого манежу я йшла в супроводі. Мене проводили через натовп людей. Невгамовні фанати кричали як слова підтримки, так і слова протесту та навіть погрози. 

Уже як мене провели до роздягальні, я взяла свою сумку, щоб переодягнутися і зайшла всередину. Багато суперниць вже сиділо і спостерігало за кожним, хто переступає поріг кімнати.

Ці перешіптування та дивні погляди. Як же ж я за ними сумувала. 

- Our winner has arrived. (Наша переможниця прийшла.) — промовила одна.

- How to be a fan favourite? (Як бути улюбленицею фанатів?) — доповнила запитанням її знайома.

Я старалася ніяк не вестися на провокацію, тому найкращим захистом для мене був не напад, а щира усмішка. Саме вона обеззброює усіх суперників і більше пасивної агресії не було помітно в мій бік.

- Don't you want to listen to their nonsense too? (Тобі також не хочеться слухати їхні дурниці?)

Поруч зі мною сіла світловолоса дівчина. Своїми великими блакитними очима, вона мені нагадувала якусь діснеївську принцесу. 

- Sorry, I didn't say my name. My name’s Alya. Although you and I are rivals, for some reason I really want to believe that one of us will take first place. (Вибач, я не сказала як мене звати. Мене звати Аля. Ми хоч з тобою суперниці, але я чомусь дуже хочу вірити, що одна з нас посяде перше місце.) — вона говорила якось щиро, від душі.

- My name’s Valeria. (Мене звати Валерія.) — я простягаю руку в знак привітання і Аля простягає у відповідь.

Голосний звук манежі закликає до початку змагань усіх учасників. Ми всі дружно встаємо з диванів і направляємося у коридор, що веде до кімнати. Саме туди ми заходимо поодинці, нас оголошує коментатор цих змагань, потім ми вибираємо потрібні нам предмети з якими будемо пліч-о-пліч цілий крос і тоді проходимо далі. Там вже перед нами відкривається огляд на всіх фанатів, вболівальників. Великі екрани, неймовірна кількість камер. 

Нас поставили одним за одним і по черзі ми переступали поріг і входили всередину кімнати. Коли підійшла черга до мене, тоді я чомусь почала більше хвилюватися. Хотілося якось заспокоїти своє серцебиття, тому я вирішила опустити голову до свої руки. Зараз на лівому запʼясті красувався ніжний, тоненький браслет.

***

- Чому ти сюди прийшов? — запитую Тимура із викликом.

- Тому що хочу дещо сказати тобі перед змаганнями. 

Я бачу, що йому зараз складно щось говорити, видавити із себе слова. Знову дивно і водночас так цікаво спостерігати за таким розгубленим Тимуром. У ці моменти він, ніби стає ще ближчим, показує свою щирість по відношенню до мене.

- Добре, тоді слухаю.

Зараз у номері є тільки я і Тимур. Хлопець повільною ходою направляється до мене. Він, як справжній хижак наближається до своєї здобичі. Тихими кроками, щоб не злякати.

- Я знаю, що за ці місяці на тебе було обрушене велике навантаження з усіх боків, але впевнений, що в тебе все вийде. Ти доведеш усім, а найголовніше собі, що ти переможниця і зможеш досягти неабияких висот у подальшому.