Глава 17

Валерія

Два місяці потому

Європейські змагання

У Париж зі мною на важливі змагання поїхала Влада. Сестра зараз мала декілька днів відпочинку, бо ніякої роботи не було, тому вона з радістю купила квиток на літак.

Поки летіли я дуже хвилювалася. І, ні, я не боюся літати. Мені було моторошно перед змаганнями. Сестра включила наш улюблений фільм, щоб заспокоїти мене, але це не було дієво. 

- Я немов задихаюся. — зізнаюся сестрі. 

- Тихо, спокійно. Зозулько, моя. Ти чого так? Що трапилося? — почала ставити запитання сестра. Вона старалася зрозуміти мене.

- Усе так заплуталося за ці останні три місяці, що мені страшно. Я не знаю як мені далі бути.

- Що трапилося? –повторила сестра.

- Я не можу зараз тобі розповісти. — перейшла на шепіт і продовжила: — Не хочу, щоб хтось чув.

- Обіцяй, коли ми будемо в номері готелю, тоді все розповісиш мені, гаразд?

- Добре. Просто…

- Просто, що? Варю, я відчуваю, що з тобою останнім часом щось не так, але ти все стараєшся усміхатися. От, кого-кого, але мене не проведеш.

Я тихо почала плакати. Усе на раз накотилося. І я добре знала, якщо зараз виплакаю всі сльози, то не буду такою вразливою для суперників.

Коли опинилася в номері, тоді попросила сестру поговорити зі мною, але щоб вона не перебивала мене, а потім залишила одну. Вона звісно ж не хотіла, але все ж таки кивнула в знак згоди.

- То що трапилося?

- Трапився Тимур. Сестро, я закохалася. Без памʼяті, без будь чого. Закохалася в того, хто наді мною знущався та насміхався в дитинстві. Той раз показав, хто він є насправді. Поклав мені пастку, щоб я туди ступила ногою. Ми грали у квача. Бігали, а потім я хотіла піти в лісок, бо побачила красивого метелика і побігла туди. Потім побачила смішні смайлики на деревах і пішла за ними і там потрапила в пастку яку підготував Тимур. Мене схопило за ного та підвісило над землею. Він стояв збоку і сміявся. Його голос ще до тепер в моїй голові. На другий день цілий табір сміявся з мене, а він був холодний зі мною, навіть не хотів розмовляти. Тікав від мене. А тепер я кохаю цього хлопця. У нього є дівчина. Він далі холодний до мене. Зараз взагалі не розмовляє. Але моментами такий ніжний. Він завжди слухав мій плач, був поруч, підтримував, хоч і не найкращими словами. Тепер до мене доходить, що це просто в нього такий характер.

Я дивилася на сестру, яка уважно мене слухала, вивчала, старалася зрозуміти, але я побачила те чого боялася. Вона мене не розуміє. Вона зараз бореться сама з собою. Для себе вона теж його вибрала як ворога, бо він образив мене, а тепер не може зрозуміти як це я змінила свою думку.

- Зрозумій, прошу. Тому не будемо зараз це обговорювати, залиш мене.

- Це все? — вона схвильованим голосом запитала. Сестра не хотіла, щоб між нами щось це міняло. Бо я стану не на її сторону зараз, що образить Владу й мене.

- Так.

- Тоді я піду.

Як тільки двері зачинилися за сестрою, я рухнула на підлогу. Мені потрібно було виплакати весь свій біль. Я одягнула навушники, ввімкнула сумну музику, і плакала. Сіла на підвіконня, дивилася на нічне місто. Мега багато автомобілів їздило вуличками, а я сиділа і спостерігала за потоком, за життям. Плакала.

На ранок я прокинулася, ніби новою людиною. Мені стало набагато легше на душі. Я нарешті виговорилася. Скільки днів тримала це в собі, а тепер просто можна знову стати на ноги та йти до омріяних висот.

На годиннику шоста ранку. Відразу вирішила переодягнутися та піти в спортзал. Чула як ми стояли у вестибюлі, що багато співмешканців хвалили сучасний та високо обладнаний спортзал. Спустившись на перший поверх, я підійшла до стійки ресепшену, щоб запитати в якому напрямку мені потрібно пройти до приміщення.

- Good morning, madam. Can I help you with anything? (Доброго ранку, мем. Чи можу я вам чимось допомогти?) — запитав мене симпатичний хлопець, який стояв по той бік столу.

- Yes. Tell me where exactly is the gym? And is it open at such an hour? (Так. Підкажіть де саме спортзал? І чи він відкритий в таку годину?)

- It opens at 5 o'clock in the morning. And to get to it, you need to turn right around the corner and go through several rooms. One of them is a shower room, then a changing room, there, near the door, there will be a big gym icon, go there too. (Відкривається о 5 годині ранку. А щоб потрапити до нього, потрібно повернути за ріг праворуч і пройти кілька кімнат. Одна з них душова кімната, потім роздягальня, там, біля дверей, буде великий значок тренажерного залу, зайдіть і ви туди.)

- Thank you. (Дякую вам.) — ніжно усміхнулася хлопцю.

- Well come. (Звертайтеся.) — він також подав усмішку на своїх вустах.

Коли я зайшла в спортивний зал, то ледь не зомліла. Там скільки всього, що очі аж розбігаються. У спортивному залі не було ні душі. Тому я собі спокійно одягнула навушники, бо та, що грала в залі мені не дуже була до душі, скинула верхню кофту і пішла на бігову доріжку. Почала з ходьби, а потім перейшла на біг.