Глава 12

Валерія

Я старалася допомагати матусі. Розкладати деякі нові книги на полички. Це досить цікаво. Я настільки захопилася цим заняттям, що й не почула з першого разу оклику матері.

- Доню, уже гості приїхали. — вона тихо покликала мене і в цей момент, від цих слів, ніби громом ударило, та й ще на додачу ледь книгу не кинула на підлогу.

Матуся на це тільки закотила очі до неба і засміялася. Знаю, що вона подумки подумала, що я завжди лякаюся чогось.

- Я знаю, що трішки криворука, буває. Не треба жодних слів. – тільки знизила плечима.

Я й сама розсміялася, але замовкла, коли помітила, що зайшов мер, а з ним ще якісь чоловіки. Серед них побачила Майкла. Пихатого, нахабного хлопця, який зайшов, немов би павич. На його устах грала хитра посмішка, коли він поглянув на мене.

- Добрий день, рада вас бачити, пане мере. — звернулася мама до мера. 

Він спокійно відповів матері. Чоловік з якоюсь теплотою та ніжністю дивився на мою маму. Для мене це здалося дуже дивним. Таким поглядом не всі люди дивляться на інших.

- Добрий день. — привіталася з мером і всіх інших, що з ними прийшли. Вирішила не стояти мовчки з боку.

Далі всю увагу відвідувачі переключили на мою матусю. Вона все їм показувала, розказувала, куди і що можна, і головне на яких місцях розмістити. Я дивилася на маму і гордилася нею. Вона із таких захопленням та ентузіазмом усе розповідала, що й навіть позавідувала наскільки можна так горіти своєю роботою.

- Пані Мирослава дуже любить свою роботу. Тепер я знаю чому мер, мій батько і ще декілька його друзів вирішили саме тут презентувати книги найулюбленішої письменниці їхніх дружин. — позаду мене стояв Майкл, який спокійним тоном промовляв до мене. Він трішки нахилився, що це почула тільки я. Хлопець досить високий проти мене, тому збоку це виглядало напевно кумедно, але мені від його жесту стало якось приємно.

- Вона готова днями і ночами сидіти на роботі, серед цих всіх книг. — мовила, навіть, не обертаючись до Майкла.

- Знаю, що сьогодні буде твоя подруга показувати результат. Готова?

- Хто? Я чи подруга? — від свого запитання я й сама розсміялася вголос. Мій сміх підтримав Майкл.

Коли на нас почали звертати увагу присутні, ми одразу замовкли. Не хотілося сильно привертати увагу до наших осіб. Поки всі обмірковували над тим як краще буде розмістити полички з новинками від відомої авторки, я вирішила заварити каву та чай, за побажанням дорогих гостей.

- Я хочу допомогти. — запропонував свою допомогу хлопець. Для мене це було дуже дивно. Я й не сподівалася, що Майкл може бути таким. Таким простим та легким.

- Ти так перед татком стараєшся? Чи й справді подобрішав? — здивовано запитала у хлопця.

- Чесно?

- Чесно.

- Не знаю, мені просто хочеться допомогти. — хлопець тільки спокійно знизив плечима і навіть погляду не підняв на мене.

- Дякую, мені не завадить твоя допомога.

- А зараз запрошую вас до нашого столу, щоб перекусити. — звернулася моя мама до всіх присутніх.

- Молодець, Валеріє, ти дуже розумна дівчинка, ще й матері допомагаєш. — проговорив до мене мер нашого міста, який був неподалік.

- Дякую, для мене це тільки в радість, щоб хоч якось допомогти батькам.

- Пригадую твоя мати у твоїх роках теж такою була. Вона завжди полюбляла швидкість, ніколи не могла всидіти на місці, завжди всім готова допомогти. — він з якоюсь ностальгією згадував минулі роки.

- Ви знали мою матусю? — здивовано запитала. Мені ніколи не розповідали батьки, що знали особисто нашого мера в юні роки. Можливо, тому що ми ніколи й не питали?

- Так. — промовив так чітко і ясно, що в мене навіть жодних запитань не виникло.

Поки гості чаювалися, я вирішила відписати Олі, яка невпинно мені писала.

Оля: Ти куди пропала? Я зараз мемуар тобі напишу, краще звісно голосове, але мені кортить, щоб ти якнайшвидше це прочитала. Одним словом тут навіть не обійдеться. Учора до мене написав Михайло. Скажи якось дивно? Він до мене ніколи не писав особисто, тільки в нашу групу, а тут таке… Писав дуже багато, але я коротко тобі передам. Коротше, він хоче після мого виступу дуже важливе щось розповісти. Уже дуже давно він тримає це в собі. Спочатку я подумала, що може закоханий в мене, але знаю, що це неможливо, бо до мене ніяких почуттів не має, але не про це. Потім сказав, що це звʼязано з усіма нами. Туди ще додав декілька дівчат, а з хлопців притулив туди Тимура, Майкла та Костю. Якщо думаєш, що це кінець, то дуже помиляєшся. Далі додав ще про нашого тренера, що він з ним говорив недавно і багато чого нового дізнався. І ще одне, він дізнався дуже важливу річ про твій рейтинг на європкйські змагання. Усе скажить сьогодні, а мене вже розпирає, відпиши якнайшвидше.

Я: Ого, нічого собі. Я просто не знаю, що й написати. Уже після твоїх змагань побачимо. Я впевнена, що ти дуже гарно виступиш і в тебе буде найкращий результат з групи. Удачки) Я вже скоро буду.

Оля: Дякую за твою віру в мене) 

Оля: Я думала ти більше щось напишеш.