Глава 11

Валерія

Хлопець і дівчина переривають свою прогулянку, коли досягають великого дерева в парку. Колись як були маленькими, часто грали піжмурки навколо нього. Вони стають одне перед одним, відчуваючи пульсуючу енергію між ними. Їх тягнуло одне до одного. Його блакитні очі глибоко дивляться в її карі, що зітхають від очікування. Він знає чого хоче вона. Що ж, чому б не прикрасити цей магічний момент ніжним поцілунком, що здіймає їхні серця над землею.

Палкий поцілунок поглиблюється, стає потаємним, магічним. Їхня енергія по судинах вирує так, що можна опалювати багатоповерхові будинки. Хімія, яку не передати словами, її потрібно тільки відчути, зрозуміти. Два магніти притягнулися. Їм судилося бути разом. Коли дівчина перериває поцілунок та заглядає з тривогою в його очі, то не баче нічого. Силует хлопця починає розмиватися і до когось починає доходити, що тут відбувається.

- Соню, прокидайся. — гукає мене матір. Вона ніжно проводити рукою по моїй голівоньці та цілує у скроні.

- Що таке? — сонно потираючи очі, запитую в мами, яка радісна та вже й одягнута як на роботу, сиділа на моєму ліжку.

- Сьогодні підеш перед своїм тренуванням зі мною в книгарню. Допоможеш трішки.

- Ну, мааам… Можна ще поспати? У мене канікули. Попроси когось іншого.

Я збиралася перевернутися на бік та далі спати, але наступні слова матері мене, ніби холодною водою облили.

- Щоб ти знала, усі твої сестри вже на роботі, лиш ти ще спиш. — матуся якось так поглянула на мене, що я моментально захотіла сховатися під ковдру, наче маленька. 

До речі, я так робила в дитинстві. А знаєте, що матуся робила тоді? Вона залізала до мене під ковдру і починала співати якусь пісеньку. Тоді я голосно сміялася і ми продовжували нашу розмову. Звісно ж я завжди погоджувалася з матірʼю, але кожна дитина, чи велика, чи маленька, хоче по вередувати трішки. 

- Сьогодні до нас завітає мер та ще декілька поважних осіб. Вони хочуть зробити виставку в нашій книгарні. Якась має бути ще презентація нової книги, молодої письменниці.

- А, що за письменниця? — я із зацікавленістю навіть забула про сон. Мені стало відразу якось допитливо. Закортіло все дізнатися.

- От, підеш зі мною і дізнаєшся. — матуся ніжно усміхнулася, приховуючи правду, і встала з ліжка. 

- Ну, мааам! — крикнула їй в слід, але де ж там? Марно.

Коли лиш спустилася з другого поверху на перший, щоб піти на кухню та поснідати, тоді відразу мама до мене причепилася із запитаннями. Мені не хотілося давати відповідь на них, але це матусю ніяк не зупиняло.

- Тобі щось снилося? 

- А що? – із ухиленням від відповіді, запитала у мами.

- Ти якась була усміхнена. Щось інтригуєче якесь снилося, бо ти якось крутилася дивно.

Після слів матері, я закрила своє обличчя руками, бо мені якось стало ніяково. 

- Чому одразу зашарілася? Розповідай, що з тобою останнім часом сталося? – матуся поклала перед мною тарілки із їжею, але я не мала ніякого бажання розповідати. Мені й самій не було до кінця зрозуміло, що зі мною твориться.

- Знаєш, мамо, я давно хотіла запитати тебе як ти зрозуміла, що батько той самий?

- Ага, значить тебе таке цікавить? – матуся з якимось натяком дивилася на мене, але я помахала головою в знак, що не згідна. – Добре, добре. – вона ніжно засміялася та погладила мене по голівці. – Їж, а я розповім.

На це я тільки мовчки кивнула головою і почала насолоджуватися сніданком. Матуся приготувала яєчню з беконом та помідорами черрі. Чисто англійський ситний сніданок. Матуся почала свою розповідь, ніби про головних героїв якогось роману, а не про себе та татка.

«Давидові завжди здавалося, що його серце б'ється на великій швидкості, так само, як його машина швидко їде по трасі. Він був гонщиком, який влаштовував вогняні шоу на асфальті, завойовуючи захоплення та шану від фанатів. Але поза цим, у цього мисливця за адреналіном, у серці була пристрасть до спокою та гармонії.

Тоді в одній групі знайомих він зустрів її - Олександру. Її душа була така ж непередбачувана, як і траса під час гонок. Вона була тендітною, з глибокими очима, які здавалося, віддзеркалювали безмежність, проте за цими ніжними ознаками ховалася справжня внутрішня сила та бойовий дух.

Їхнє знайомство було як іскра, яка запалює полум'я. Давид вражав її своєю сміливістю та впевненістю, а Олександра зачаровувала його своєю енергією та врівноваженістю. Поступово вони розуміли, що в них є більше, ніж просто дружба - між ними спалахнуло вогнище закоханості. Кожний день їм хотілося бути поруч, але через обставини, вони бачилися рідко. При цьому кохання тільки росло з кожним днем все більше і більше. Він марив нею. Кожне бажання та слово, яке хотів передати їй в ту мить, записував на листках паперу і відправляв поштою.

Давид і Олександра були як дві протилежності, які притягуються одна до одної. Вони доповнювали одне одного: він надавав їй підтримку та захист на життєвому шляху, а вона дарувала йому спокій та розуміння. Їхня любов була як гонка - іноді стрімка та небезпечна, іноді повільна та спокійна, але завжди наповнена емоціями та захопленням. Їм не було сумно.