Глава 10

Валерія

Наші очі зустрілися, і в цю мить щось змінилося. Наче світ навколо зник, залишилися лише вони двоє. Хлопець нахилився, ніжно торкнувшись моїх губ своїми. Дотик його таких теплих губ, спровокував в мені безліч емоцій. Поцілунок був коротким, майже невловимим, але в ньому було стільки емоцій - трепет, збудження, солодке очікування. Наші губи ледь торкалися один одного, але цього було достатньо, щоб відчути тепло і ніжність. Серця билися в унісон, а щоки палали рум'янцем. Цей короткий поцілунок став початком чогось нового, чого ми двоє дуже боялися.

Ми відсторонилися одне від одного та боялися ворохнутися, але треба було йти до всіх. Руки трусилися, ноги підкошувалися. Я навіть боялася підняти голову та подивитися на Тимура, тому просто стояла поникла.

- Що з тобою? — до мене підійшла Владуся і торкнулася моєї руки, щоб привернути увагу. 

- Усе добре. — я щиро усміхнулася та перевела погляд на Асю, яка, як на диво, світилася.

Батьки Тимура разом з хлопцем ще були в нас приблизно годину, а потім уже збиралися додому. Я не мала бажання прощатися з сусідом, але це було б не ввічливо з мого боку по відношенню до його батьків.

- До побачення, заходьте ще. — говорила я із щирістю. Справді буду рада бачити їх, а особливо маму Тимура, а от самого хлопця — не думаю.

Далі я вже не слухала, і вирішила піти у свою кімнату. Поки мама прощалася з пані Мирославою, а батько з паном Святославом, я побачила з вікна, як Тимур повільною ходою йшов собі додому. Усього-то там пройти декілька метрів, але чомусь він не поспішав. Спочатку я подумала, що краще не спостерігати за ним, але пізніше мене осінила думка, що мені дуже кортить подивитися, що буде далі. І Тимур як по команді, зупинився біля вхідних дверей свого будинку. Світло від фонаря, чудово освітлювало його статуру. Широкі плечі, худа талія, стрункий русоволосий хлопець стояв до мене спиною. Він повільно підняв голову та поглянув на небо. Зараз, на дворі, ясна погода, адже жодної хмаринки не було. Зірочки освітлювали темне полотно своїм сяйвом, чим привертали увагу, а місяць-батько, показував свою могутність та велич. У цей час Тимур повернувся в бік нашого будинку та став чекати на батьків, які не спіша йшли до їхньої домівки. У цей час хлопець підняв голову на моє вікно, і мені чесно здалося, що він дивився на мене. А я що? Звісно ж, як налякане дівчисько, зашторила вікно і вимкнула світло у кімнаті. Переводячи дихання, я все ж таки відчувала теплі губи Тумура на своїх. Це взагалі дивно. Як ми до такого дійшли? Я ж ненавиджу його. У нього дівчина. Він сам мене недолюблює. То чому ж тоді поцілував? Та й ще в Новий рік!

У новому році було дуже чудово прокидатися. Ніхто нікуди не поспішав. Сьогодні всі мали довгоочікуваний перерив у роботах. Тому ми запланували посиденьки з настільними іграми. Давненько в нас не було ніяких турнірів та поєдинків.

Сніданок у новому році вирішила зробити я із Діаною. Сестра була цьому напрочуд рада, бо отримати на горіхи в перший же день від Влади, Діна не бажала.

- Що будемо готувати? — запитала сестра, чим же звісно збила мій весь настрій. Я не полюбляю, коли хтось запитує ось таким тоном.

- Ти не хотіла готувати? 

- Просто, — сестра на секунду запнулася, а потім продовжила: — знаєш, як готувати з Владою, тоді ми якось дискутуємо, а з тобою так не вийде. Тільки не ображайся. — Діна відразу замахала руками, що означало краще перебити її, а то зараз ляпне щось.

- Добре, добре. — я з усмішкою підійшла до неї. — Як би там не було, але з Владою тобі привичніше, я не люблю з усіма сваритися, як вона, але по обіцяю, що сумно не буде на кухні. Зараз ми будемо готувати сирники, тож вмикай музику на телефоні і починаємо нашу кулінарне шоу.

Я помітила як сестра відразу оживилася і з радістю мені допомагала. Пізніше на допомогу прийшла й Ася, яка вже дуже хотіла їсти і хотіла пришвидшити процес, заодно розповіла нам, чому ж така щаслива прийшла.

- Асю, ти вчора така щаслива повернулася. — якось здалеку починала підводити до суті Ді. Вона частенько пробувала маніпулювати, але з нами це не проходило. Сестри чітко і прямо вискажуть все.

- Шеф не сварився? — запитала у сестри.

- Ні, не сварився. І прийшла щаслива, бо дізналася дуже гарну новину.

- Яку це? — Діна поближче підсіла до сестри і зачепила її ліктем по руці. — Розказуй.

- Від експлуататора я дізналася, що на днях прилітає його найкращий друг і він же є діловим партнером шефа. А це дуже харизматичний та привабливий чоловік. Він мені дуже подобається. Я б сказала, що навіть трішки закохана в нього. Саме він проводив зі мною співбесіду і я настільки закарбувала в памʼять його усмішку, що аж сироти виступають, як згадую. А потім він поїхав на місяці за кордон і от повертається. Тепер я буду мати бажання знову ходити на роботу. – вона розповідала нам про того незнайомця з такою пристрастю, що мені кортіло поглянути на нього та зрозуміти хто ж украв серце нашої не підступної сестрички.

Від таких відвертих розмов від Асі, тай ще із самого ранку, у мене ледь лопатка не випала з руки. Та й ще на додачу сирники пригоріли.

- Мда, сістер, такого ніхто не очікував. — звернулася сестра до Асі. У Діани аж пропав дар мовлення. А це, щоб ви знали дуже несподівано. Вона завжди знає, що саме і коли сказати, на відмінно від нас трьох.