Глава 8

Валерія 

Сьогодні Святвечір і до нас у гості завітав брат мого батька разом із дружиною. Дядько Володимир та тітка Катерина були, як зазвичай, такі привітні з нами. Ми були надто дружні з ними. Їхня єдина дочка — Інесса зараз перебувала за кордоном в Кореї. Трішки пізніше дізнаєтеся чому саме і перевіримо чи гарна у вас інтуїція.

Я із сестрами були дуже чемними дівчатками й помагали матусі й тітці на кухні, щоб приготувати страви на Святий вечір. Дядько з батьком щось дуже голосно обговорювали собі в кімнаті й прийшли до нас тоді, коли треба було нарізати хліб та сьомгу. А Ася за цей час не допомагала нам, а перевіряла якісь документи, що відправив їй той бос-негідник на пошту. Вона це з таким нехотінням робила, що мені було дуже шкода сестричку. 

- Чому вона не звільниться ніяк? — запитала тітка Катерина у мене, коли разом вирішили начиняти вареники картоплею.

- Я й сама не розумію. Не думаю, що тільки вона тримається за зарплату. У подальшому Ася зможе влаштуватися на престижнішу роботу та в більшу компанію.

- Надіюся, вона справиться якнайшвидше і звільниться від цього тирана. 

Тітка дуже радісно мені далі розповідала якусь історію, яка недавно трапилася в неї на роботі. Вона працює менеджером в онлайн магазині одягу та в одному із шаурумів цього ж власника. Тітка розповідала про різні казуси, які траплялися та про різних клієнтів. У кожного свій характер, свій темперамент, своє бачення.

- А я лиш покірно маю вислуховувати їхні слова, бо потрібно йти за клієнтом, якщо його втратити, то вже буде непереливки, особливо від власника магазину.

- А якщо попадеться такий клієнт, що настільки навіть юний та зневажливо до вас ставиться? Що ви тоді робите?

- Найчастіше стараюся якось згладити все, щоб клієнту догодити. — спокійним тоном говорить тітка Катерина, при цьому жінка була зосереджена на наповнюванні начинкою вареників.

- А якщо клієнт ніяк не хоче ладнати і йти на контакт?

- Тоді найчастіше я просто перериваю нашу бесіду. Кажу: «Вибачте, що не можемо вам підібрати потрібну річ.» — і  вибиваю слухавку. Коли в магазині, тоді прошу покинути приміщення якнайшвидше і більше не відвідувати нашу мережу.

- Правильно, нема чому зневажливо ставитися до людини і не можна нікому дозволяти себе принижувати. — я хотіла підбадьорити тітку, але, побачивши її ласкавий погляд, зрозуміла, що не варто. — Вас це не задіває?

- Лєро, сонечко, я вже давно на таке не звертаю увагу, що й раджу тобі робити. Ти інколи все близько береш до серця, не потрібно. Тим паче, що людину не можливо змінити, якщо вона сама не хоче і навіть не пробуй. Тому просто відпускай і не звертай увагу. От, побачиш, що тоді тобі буде легше жити. 

Тітка ніжно провела своєю долонею по моїй щоці та залишила маленькій слід від муки. На її жест ми обидві розсміялися та продовжили роботу.

Свята вечеря в нас пройшла дуже затишно. Ми багато говорили, їли, сміялися, співали колядки та просто відпочивали. Давненько ми так не збиралися всі разом. Минулого року тітка з дядьком їхали в цей час у Корею до доньки, а позаминулого — вирішили залишитися вдома, бо були підхопили якийсь вірус. Тому давно так по-сімейному не сиділи.

Зранку я з Ладочкою прокинулися швидко, адже спішили покласти всім подарунки під ялинку. На подив усі солодко спали та нікого по дорозі ми не перестріли.

- Пригадую як того року, ми з тобою наткнулися на Ді, яка сонна виходила із кімнати з подарунками. — шепотом почала розмову сестра.

- Вона тоді нас так була злякалася, що перекинула всі пакети з подарунками. — додала вже я.

- Ми ще її допомагали збирати то все.

- Вона така була зла, що ми її побачили, ніби розповіли всім дітям на світі, що Санти не існує.

Ми разом тільки тихо розсміялися. Недавно було свято Святого Миколая, то Діна так чекала подарунку, ніби пʼятирічна дитина. А ось це було на неї не схоже. Тому ми скинулися та придбали її новенькі кроси. Після відкриття подарунка, я думала про різну реакцію, але не таку, що вона розплачеться і ми ще будемо заспокоювати її.

Коли зачинила Лада за нами двері до кімнати, ми вляглися у свої ліжка, але заснути вже не могли. Ми добряче чули кроки кожного із сімʼї. Усі почали зносити подарунки під ялинку.

- Можливо, краще сказати їм, що не потрібно так старатися тихо ходити, адже підлога все одно скрипить? — запитала в мене сестра. Вона накрилася подушкою та сильно притиснула її до вух, щоб не було так чути скрипучих звуків, але це не допомогло.

- Думаю, що нема сенсу таке їм казати. Втішай себе тим, що скоро відкриєш подарунки. 

Я радісно потерла руки у передчутті багатьох подарунків. Чим подобається велика родина, що тобі багато подарунків буде, правда і ти маєш багато подарувати, але це тільки в радість. Обожнюю дивитися на реакції людей, коли вони розгортають пакунки.

Ми настільки були натхненні сюрпризами, що навіть не помітили як заснули. Прокинулася я від гучного сміху Асі та Діни. Сестри весело нас фотографували і ясно чому. Ми заснули на плечі одна в одної.

- А розбудити не можна було? — запитала в сестер, яких просто розпирало зі сміху.