Глава 4

Тимур 

Сьогодні весь день йде не так як потрібно. Чомусь із самого ранку я сам не свій. Мені моторошно за те, що сьогодні буде відбуватися. Ці змагання мають вирішити дуже багато. Якщо одна бестія поб'є свій рекорд, тоді вона зможе перейти у вищу лігу, а це означає, що буде переміна партнерів. Ні, я зовсім не переживаю, що мене з Євгенією розділять. Ми гарно ладнаємо і я точно знаю, що вона не ревнива, принаймні при мені нічого такого не показувала. Проте, дуже хвилювався за Валерію. Вона ще зовсім ніжна, а якщо їй в партнери дадуть якогось Майкла, до прикладу, тоді її кар'єрі прийде кінець. Ні, я звісно не сумніваюся, що тренер знає з ким її поставити, але все ж таки… Майкл дуже своєрідний хлопець. Він приїхав з Канади й думає, що кожний тут має радіти, що він грає за нашу збірну, а точніше представляє нашу країну, проте неодноразово хлопця обламлювали в цьому. 

Із самого ранку я вирішив вигуляти свого пса, якого звуть Айк. Порода – хаска. Як тут бачу, що на прогулянку вийшла моя сусідка через дорогу. Дівчина з каштановим волоссям, у теплому вбранні та із своєю собакою на ім'я Елі, яка також була хаскою, направлялася дорогою вниз, яка вела до сквера. Чомусь в цей момент закортіло послідувати за нею. 

Валерія швидко вигуляла свою собаку. Вона настільки метушилася, що її переживання й передавалися мені. Дівчина дуже хвилювалася перед сьогоднішніми змаганнями. Це й не дивно, адже тут вирішувалося подальше. 

Чомусь, коли вона пройшла повз дерево, яке було у їхньому садку, тоді я пригадав усі ті моменти, коли сидів під деревом та оберігав її. Завжди чув її плач, але завжди боявся доторкнутися до неї. Мені здавалося, що вона мене настільки ненавидить, що готова своїм поглядом спопелити. І головне те, що я не розумів, що таке трапилося між нами. Чому Валерія мене настільки ненавидить? 

Я провів її поглядом. Побачивши, що вона без пригод увійшла в будинок, теж направився у свій. 

- Синку, ходи поїш. Знаю, що тобі потрібно набратися сил, адже для тебе сьогодні це теж важливий день. 

Я здивовано поглянув на матір, яка щиро поглядами на мене. Звідки вона дізналася? 

- Не дивився на мене так. Я вчора розмовляла з Олександрою Олександрівною, мамою Валерії і вона мені все розповіла. Подруга сказала, що вже й не годна дивитися на страждання Лєри. Для неї настільки важливо перейти у вищу лігу, що вона частенько почала забувати, що потрібно поїсти чи ще якісь дрібнички. 

От, дурне дівчисько. Голодати вздумало? Мене дуже обурило те, що я почув. Вона вже й про здоров'я своє не піклується. 

Поснідавши, пішов у свою кімнату. Вирішив прийняти ранковий освіжаючий душ, а потім скласти сумку для тренування. 

- Удачі! – почув я голос матері, коли вже збирався виходити з будинку і ще на порозі почув: – Підтримай Валерію, вона цього потребує. 

Від цих слів, щось ніби в грудях защимило. Якесь тепло пройшлося по венах і затрималося біля серця. 

Не правда, що їй потрібна моя підтримка. От чію, а мою вона ніколи не захоче прийняти. 

-  Гаразд. – повідомив мамі та вирішив іти до гаражу, щоб сісти в машину. 

Мене зупинило сісти в машину тільки те, що я помітив Валерію, яка стривожено йшла на автобусну зупинку. Я б міг її підвести, але ж знаю, що не погодиться. Відмовить, ще й «добрих» слів скаже. Тож, довго не думаючи, я вирішив піти на автобусну зупинку та проїхатися з нею. Хоч буду точно бачити її стан і переконаюся, що з нею все добре. А то останнім часом вона стала дуже дивною. Я повільною ходою почав підходити до зупинки. Коли помітив прискіпливий погляд Валерію, почав також не зводити очей з її гарного обличчя. Навіть без макіяжу ця дівчина була надзвичайно привабливою. Хоч я це ніколи їй не скажу, але правду від себе не можу приховати. 

- Щось трапилося з автівкою? – Валерія вирішила розпочати розмову. 

- Ні. А повинно було? – запитав у відповідь. 

Чомусь, коли вона поруч, тоді мій язик починає мене не слухатися, а холодний та сталевий голос відразу стає ще холоднішим. 

- Просто ти ніколи не їздиш автобусом. – у свій захист промовила, моя маленька неприємність. 

- А сьогодні вирішив проїхатися. – спокійним тоном промовив. 

На його слова вона лиш фиркнула і відступила від мене крок, адже я стояв надзвичайно близько поруч з нею та вловлював новий аромат її парфумів. 

- Готова? – вирішив просто поставити це запитання. . 

Я не збирався з ввічливості це робити. Мені й справді було цікаво з нею підтримувати розмову та щось дізнаватися. 

Валерія підняла свій погляд з-під чорних та пухнастих вій на мене і спробувала заглянути у вічі. У цей момент мені здалося, що вона в душу заглядає і це злякало. Не потрібно, щоб вона там щось знайшла й зрозуміла.  Мій холодний погляд злякав її, це було добре видно по обличчю, але дівчина як і зазвичай не подала вигляду, що це якось зачепило. 

- Так. – усе, що Валерія могла промовити з щирою усмішкою на устах. 

Вона була щирою, але я ж то знаю, що вона була награна. Чомусь в цей момент стало надзвичайно паршиво та неприємно на душі. 

- Удачі, я впевнений, що ти пройдеш у VIP-лігу. – випалив, хоч і не збирався цього казати.