Глава 3

Валерія

Спогад

Два місяці тому

- Хвилюєшся? – запитав Михайло. 

- Трішки. – ледь усміхнувшись другові, сказала. 

Мені було страшно трішки, адже сьогодні були Міжнародні змагання. Прийняло участь п'ятнадцять країн. У кожному заїзді різні ліги. Я з Мішею представляємо срібну лігу. Нам випала дуже важлива місія й не дивно, що хвилювання більше, ніж зазвичай. 

- Усе буде добре. – усміхаючись, говорив друг. – Обіймашки? 

Завжди перед змаганнями ми обіймалися. Це нас заспокоювало, а потім гарно виступали на змаганнях. Аркадій Михайлович перед самим початком вирішив сказати нам декілька слів, а після цього ми вже рушили до старту. 

- Пам'ятай, що, коли я скажу вперед, ти не зупинишся ні на хвилину, гаразд? – попередив мене Міша. 

Чомусь від його слів мені стало якось не по собі. Він ніби вже знає, що щось сто відсотково має трапитися. 

- Ти ж сам казав, що все буде добре, тому ми до фінішу прийдемо разом. 

За правилами змагань до фінішу мають дійти двоє партнерів, якщо когось одного не буде, тоді знімається певна кількість балів. І ще такі випадки можуть бути, коли один з партнерів отримає травму. 

- Звісно разом. – підбадьоруюючи, усміхнувся друг. 

Я поправила на спині чохол для стріл та сильніше стриснула в руках лук. Михайло перевірив чи всі на місці сюрикени та спокійно видихнув. Завжди вражало те, настільки спокійним  може бути друг. Знаючи, що змагання він переживав усі дні, але в той день йому взагалі не тривожно. Чи завідувала тоді Михайлові? Можливо так, адже інколи хочеться бути хоч трішки менше тривожною, ніж я, як зараз є. 

Я підняла голову вверх і якраз в цей момент камери направили на мене. Усі побачили моє обличчя, яке показувало найщирішу усмішку. Я знала, що в цей момент мене бачить дуже багато людей, а серед них мої сестри, батьки, двоюрідна сестра Інесса та мій заклятий ворог Тимур. Переддень змагань цей молодий хлопець сказав мені декілька слів, які відлунням прозвучали в голові. 

***

- Ти настільки не віриш в мене? – я обурено промовила, адже він просто вже вивів мене із себе. 

- Чому ти так вважаєш? – як ні в чому не бувало, запитав. 

- А що це по-твоєму? Ти настільки не хочеш, щоб я перемогла?

- Навпаки збираюся тебе підготувати до всього, що може трапитися.

- Дякую, але я не потребує твоєї турботи. – іронічно промовила та вже хотіла йти, але Тимур затримав мене, коли ніжно торкнувся мого руки, щоб зупинити. 

- Я буду спостерігати за тобою через великий екран і якщо ти не зможеш щось пройти, то пам'ятай, що хтось завжди вірить в тебе.

- На себе натякаєш? – сміючись, сказала, але коли побачила серйозний вираз обличчя хлопця, тоді одразу притихла. – Гаразд, я пожартувала. Це все, що ти хотів сказати? 

Не дочекавшись моєї відповіді, хлопець просто розвернувся на сто вісімдесят градусів та пішов геть. Він залишив після себе тільки свіжий запах моря та дощу. Чомусь аж серце пришвидшило своє серцебиття, коли в ніс вдарив цей аромат. 

***

Стряхнувши головою, я ще раз поглянула на великий екран з думкою, що на мене зараз дивиться мій заклятий ворог Тимур, і набравши повні груди повітря, рішуче приготувалася до початку кросу. 

На старт! 

Увага! 

Руш! 

Ми швидко та одночасно почали наш рух. Першим нам довелося проїхати тільки два кола по чотириста метрів, а потім вийшли вже на сам крос.

Початок був у нас не поганим, адже ми відставали від перших тільки на три позиції й надіялися, що зможемо їх догнати, або ж навіть перегнати. 

Під'їхавши до великої білої зали, я з Михайлом зрозуміли, що на нас чекатиме. Автоматично, коли ми лиш переступили поріг, тоді з'явилися великі перешкоди та цілі. Якщо попасти в червоний круг, тоді можна отримати найбільшу кількість балів, що нам й потрібно. 

- Я візьму всі, що з правого боку. – попередила Михайла. 

- Тоді я візьму ті, що з лівого. 

Коли я взяла стрілку з чохла, натягнула лук та із силою пустила її прямо в червоний круг. Опісля вимушена була зупинитися, адже попереду була висока перепона. Великий блок стояв і я повинна була його перестрибнути. Відштовхнувшись від землі, зробила сильний поштовх та зупинилася зверху на квадраті. Втримати рівновагу було трішки складнувато, але все ж таки я справилася і швидко опинилася на землі. 

За цей час Михайло влучив у чотири цілі, у червоний круг та одну ціль, жовту, яка принесе менше балів. Далі йому по дорозі попало складне завдання. Йому довелося швидко пройти декілька колон, які з'являлися хаотично. 

Коли ми успішно подолали цей етап, наступний чекав не менш цікавий та небезпечний. Вода й вогонь. 

- Потрібно набрати швидкість, щоб легше було пройти цю центрифугу. – повідомив Михайло.