Дівчина Перша: Оля

Якщо коротко - сусідська дівчинка з якою мене одружували всі бабусі. Кудряве чорне волосся, непосидюча, їй цікаво було все навколо. Для мене ж вона була подругою, з якою весело було потусить. Ми були знайомі напевно з самого раннього дитинства, але мені особливо пам’ятний період 4-5 років, до того як ми пішли в перший клас.

Найраннішній спогад, це як ми сиділи на кухні влітку, четверте чи п’яте серпня, якщо пам’ять не підводить, в неї було її п’яте день народження, і ми ласували морозиво. Здорове таке, мабуть кілограмове, яке розділили на трьох: був я, ще один сосід та Оля. Воно було дуже смачне, чистий білий пломбір. Власне це і було все застілля, а що нам дітям треба було - побігли потім гратись в двір. 

Після цього, може десь через декілька тижнів, ми грались у неї дома, вже вдвох, і її бабуся запрягла мене буряк переносити, мені було рочків п’ять. Бо “Вітя ти мужик, чи нє? Покажи Олі який ти сильний” - і всьо, мене умовляти більше не треба було. Мені здавалось наче я провозився півдня, носив по одному бурячку з полісадника в погрібець. Але по факту напевно це зайняло не більше ніж півгодини. 

Просто дома мене виховували по іншому, єдина моя задача була - навчатись і отримувати гарні оцінки, а так мене не просили ні замітати, ні щось там мити. Я віник вперше тримав в руках в п’ятому классі, коли у нас з’явилось чергування і ми повинні були замітати наш класс. Тому тоді я вперше зробив щось фізично. 

Наступний мій спогад, це уже моє день народження в листопаді. Прийшло багато людей, більше батькікських знайомих, які мене вітали і дарували подарунки, Із дітей були дві сусідські дівчинки, я, мій троюрідний брат та ще один мій сосід. Ми ласували солодощі, слухали музику по М1 і просто собі гарцували, поки хтось з хлопців не придумав гру. Типу вимикаємо світло, лягаємо на ліжко, 2 хлопця і 2 дівчинки, і обнімаємось, та робимо ще якісь рухи що ми побачили з якоїсь постільної сцени якогось бойовика. Типу днюха, ми ж вже дорослі. 

Мені ця ідея сподобалась, тим паче мені Оля подобалась (чи то я вважав, що вона подобалась, бо всі говорили що ми “жиніх і нівєста”). Але реалізовувати цю ідею я відмовився, бо був надто правильним і вихованим хлопцем, а дівчата щось морозились. Але сусід з дитинства вже мав язик підвішаний, тому вмовив їх, я ліг і остовпенів. Не знав що робити. Вимкнули світло, сусід з сусідкою щось двіжують, а я не знав що робити і лежав як валянок. 

Ввімкнули світло, продовжили далі танцювати, грати в щось, і вирішили знов цю штуку зробити. Я якось проморозився, взяв плеєр касетний, що мені подарували, пішов в іншу комнату, і лежав слухав музику, поки гостей не позабирали їх батьки. 

Я не пам’ятаю чому саме я вийшов, але мені було чомусь сумно і образливо. І я пам’ятаю, що слухав музику і чекав що Оля по мене вийде, і позве назад, або ми посидимо і пограємо вдвох. 

Зиму і весну цікавих і пам’ятних історій не траплялись. Ми грали в сніжки всією вулицею, заповнювали “Анкету друга”, будували халабуди. І Оля брала участь в багатьох двіжах, але нічого такого, що викарбувалось би в моїй пам’яті так сильно, як останній спогад. 

Весна-початок літа. Дорослі порпаються на вулиці або по городах, спека неймовірна. Вона прийшла до мене в гості і ми дивились тєлік, розмовляли про школу - бо йдемо в перший класс осінню. По коробці йшла реклама якогось майонезу, де в кінці жінка цілує чоловіка в щочку за чудовий вибір. Вона в мене питає:

• А ти вмієш цілуваться? 
• Та нє, а ти?
• Я знаю як - сказала вона і чмокнула мене в щочку, прямо як в рекламі.
• А, таке, я думав як в кіно, по-дорослому.Прикольно - сказав я потираючі щоку. 
• Я і таке вмію - сказала вона з викликом, хоча видно було, що бреше
• Покажеш? 

Вона встала із кресла, підійшла до мене і чмокнула мене. Наче дитяча забавка, і сенсу я в цьому не бачів, але мені було так тепло в середині і приємно. Ми тоді ще декілька раз це пробували, копіюючи сцени з фільмів. А потім почався якийсь мультик і нашаа увага перейшла на нього. 

Це був мій останній спогад, пов’язанний з нею. Літо пройшло, ми пішли в школи. В нас в містечку було дві школи, і ми ходили в різні. Стали рідше бачитись. Тоді взагалі всі двіжи на вулиці обірвались, бо всі були доросліші за мене і ходили десь далеко, куди мене не пускали, або зависали за компами які тоді почали з’являтись. Мене спочатку звали з собою, але мені сказали що не можна так далеко ходити то я і сидів дома. Тоді майже всі мої зв’язки, які я мав на вулиці обірвались. 

Але тоді мені вже було байдуже, бо коли я пішов в школу - я зустрів її… Моє перше кохання, що продовжувалось сім років.