Розділ 16 Сповідь

​Кімната для допитів зустріла Девіда запітнілим склом одностороннього дзеркала та важким, сирим повітрям. Ітансидів на пригвинченому до підлоги стільці, розслаблено відкинувшись на спинку, ніби перебував не в поліцейському відділку під арештом, а на дружній зустрічі в барі. Сталеві наручники тихо цокали об металеву поверхню столу, коли він ледь помітно ворушив пальцями.

​​Шериф Бредлі залишився за склом, а Девід увійшов сам. На його обличчі не було емоцій — лише холодна, професійна зосередженість. Він мовчки сів навпроти свого колишнього найкращого друга, поклав на стіл диктофон і натиснув кнопку запису.

​​— Ну привіт, Деве, — першим заговорив Ітан, ледь помітно посміхнувшись. Його голос звучав напрочуд спокійно. — Якийсь дурний жарт від шерифа, чи не так? Навіщо ці кайданки? Хлопці кажуть, ти приніс якусь папку. Що взагалі відбувається?

​Девід не поворухнувся. Його погляд був прикутий до обличчя напарника.

​​— Гра закінчилася, Ітане, — тихо й вагомо промовив Девід. Він відкрив папку й почав викладати аркуші один за одним, прямо перед носом у затриманого. — О третій ночі мені передали документи. Тут повні роздруківки твоїх телефонних розмов та геолокація авто. У ніч вбивства вчительки ти кружляв біля її дому. Коли задушили Клару Мендес — твоя картка засвітилася на АЗС поруч за двадцять хвилин до її смерті. А ось — чек на купівлю рідкісного лавандового чаю з бергамотом на твоє ім'я, кашеміру. Того самого, який любить моя дружина, щоб підставити її.

​​Посмішка повільно зникла з обличчя Ітана. Його очі звузилися, але він усе ще намагався тримати маску:

— Дев, це просто збіги. Я старанний коп, я багато їжджу містом. А чай... мало хто купує чай? Ти серйозно будуєш обвинувачення проти напарника на цьому? Пальто, та половина міста в такому ходить.  Це смішно. Шериф Бредлі випустить мене за годину.

​​— Не випустить, — Девід витягнув із самого низу папки прозорий пластиковий пакет із запечатаним усередині медичним висновком експертизи. — Бо криміналісти закінчили терміновий аналіз головного речового доказу, який щойно знайшли. На подушці Лілі Росс, прямо біля її голови, залишилася одна-єдина волосина. Вона належить не Лілі й не Елен. ДНК ідеально збіглося з твоєю карткою з бази департаменту. Ти наслідив, Ітане. Це фінал.

​​Ці слова влучили точно в ціль. Обличчя Ітана на секунду смикнулося, маска доброзичливого друга з гуркотом розлетілася. Він кілька секунд дивився на пакет із висновком, його пальці судорожно стислися в кулаки, а потім він раптом тихо, щиро засміявся. Цей сміх у замкненому просторі кімнати прозвучав по-справжньому моторошно.

​​— Волосина... Треба ж так дурно попастися, — Ітан розслаблено відкинувся на стілець, і в його очах спалахнув дикий, фанатичний блиск. Він більше не збирався виправдовуватися. — Ну що ж, Деве. Ти приємно мене здивував. Ти виграв цей раунд. Але ти досі нічого не зрозумів. Усе це, кожен крок, кожен труп — усе це було заради Елен. І заради того, щоб прибрати тебе з її життя. Ти ніколи не був вартий її.

​​Ітан подався вперед, наручники з брязкотом ударилися об стіл.

​​— З самого початку, ще з академії, коли ми тільки познайомилися в студентські роки, я знав, що вона — моя. Я кохав її так, як ти навіть уявити собі не здатний. Але з'явився ти зі своїм правильним обличчям, і вона обрала тебе. Я мав бути ближче. Тому я перевівся сюди разом із тобою. Тому я одружився з Меган — цей шлюб був просто ширмою, зручним прикриттям, щоб не викликати у вас зайвих питань, щоб бути частиною вашої компанії, заходити в гості, дивитися на Елен. Я терпів це. Терпів і чекав свого часу. І цей час настав, коли ви втратили дитину.

​Девід відчув, як до горла підступає нудота, але він змусив себе сидіти нерухомо.

​​— Коли в Елен стався викидень, я все зрозумів, — продовжував Ітан, і в його голосі з'явилися нотки божевільного переконання. — Це був знак. Всесвіт карав вас за неправильний вибір. Якби це була наша з нею дитина, якби це була моя кров — цього б ніколи не сталося! Я свято вірив і вірю в це, Дев. Ти приносиш їй лише біль. Твоя робота, твій закон... Ти навіть після трагедії не зміг бути поруч, ти сховався в розслідуваннях. Я зрозумів, що маю зруйнувати ваш шлюб остаточно. Але так, щоб вона сама пішла від тебе. Щоб вона зненавиділа твою поліцейську сутність.

​​— І тому ти вбив трьох дівчат, — тиск у голосі Девіда міг би розчавити камінь.

​​— Це був ідеальний план, — із видимою гордістю зауважив Ітан. Перша дівчина була випадковою, Деве. Мені просто потрібно було з чогось почати, запустити серію, розумієш? Вона просто опинилася не в тому місці. Але коли я підійшов ближче... дідько, у її погляді було щось таке ж приречене, як в Елен.

З Кларою було простіше — Еленбачилася з нею в кав'ярні, ідеальний зачіп. А Лілі сама прийшла в руки, коли попросила Елен допомогти з дизайном кімнати. Я знав усе. Знав, де лежить каталог, знав про бежеве пальто. Я розраховував кожен твій крок, напарнику. Я знав, що твій мозок копа зачепиться за докази і ти почнеш підозрювати власну дружину. І найголовніше — я знав, що ти покинеш її. Ти поїхав у мотель, залишив її одну, зламану, в порожньому домі. І хто прийшов їй на допомогу? Хто тримав її за руку? Я. Вона вже майже повністю довіряла мені, Дев. Ще трохи, і справжнього вбивцю за моїм планом знайшли б десь у канаві — якогось волоцюгу. Справу закрили б. Ти б залишився ні з чим, а Елен пішла б до мене. До свого єдиного рятівника.

​​Ітан замовк, на його губах знову заграла переможна, божевільна посмішка.