Розділ 9 Третя жертва

Гуртожиток, який удень здавався затишним і безпечним, зараз виглядав зловісно. Густий туман упереміш із нічною темрявою перетворив силуети старих дубів на химерних потвор навколо будівлі. Світло від червоно-синіх маячків патрульних машин розрізало білу стіну вологи, фарбуючи стовбури дерев у тривожні, неприродні кольори.

​​Девід різко загальмував, вискочив із машини й швидким кроком попрямував до кімнати, де вже було купа людей.

Ітан уже був там. Він стояв біля вікна, одягнений у свою незмінну куртку, і щось тихо обговорював із експертом-криміналістом. Кімната  здавалась затишною якби не обставини, Лілі напевно скористалася порадами Елен щодо створення затишної атмосфери. Побачивши Девіда, Ітан одразу покрокував назустріч. Його обличчя було блідим, під очима залягли глибокі тіні від утоми, а в погляді читалися щирий розпач і злість.

​​— Дев, друже... — Ітан міцно, майже судорожно схопив його за плече. — Це просто якесь пекло. Я сам до останнього сподівався, що патрульні помилилися. Але це вона.

​​Девід мовчки кивнув, підійшов ближче й подивився вниз.

​Лілі Росс лежала в ліжку, так само як і попередні дві дівчини. Її довге темне волосся розміталося по подушці, а карі очі, які ще вдень дивилися на них із легкою усмішкою, тепер були скляними й нерухомо спрямованими в нічне небо. На шиї дівчини чітко виділялися багряно-сині сліди — той самий страшний, характерний малюнок, який вони бачили на тілі Клари Мендес. Насильницька асфіксія. Убивця діяв швидко, жорстоко й безжально.

​​На тумбочці поруч, лежав той самий великий глянцевий каталог «Сучасний прості». Навіть звідси Девід бачив знайомий олівцевий начерк на полях.

​​— Експерт каже, смерть настала приблизно годину тому, десь між першою та другою ночі, — тихо промовив Ітан, стаючи поруч із Девідом і дивлячись на жертву. Його голос тремтів від прихованого гніву.  Цей виродок вистежив її прямо вдома, діяв тихо. ​

​​Девід слухав напарника, але слова Ітана долітали до нього ніби крізь товщу води. «Між першою та другою ночі...» — ехом відбилося в його голові.

​​Саме в цей час він крутився в ліжку, не знаходячи собі місця. Саме в цей час Еленне було в ліжку. Коли він спустився, вона стояла на веранді, замерзла, налякана, з крижаними руками, і виправдовувалася нічними кошмарами.

Девід відчув, як йому забракло повітря. Вузол навколо його родини затягувався з кожною хвилиною, і кожен новий факт розслідування, наче навмисно, бив у найболючіше місце.

​​— Дев? Ти як? — Ітан уважно поглянув на бліде обличчя друга й обережно торкнувся його спини. — Слухай, я розумію, як це виглядає. Знову цей каталог... Але ти тримайся. Ми не маємо права розкисати. Я зараз заберу цей журнал як речовий доказ, оформлю протокол вилучення, щоб криміналісти перевірили поля на наявність сторонніх відбитків. Тобі не обов'язково цим займатися.

​​— Ні, все гаразд, Ітане, — Девід змусив свій голос звучати твердо, хоча всередині все кричало від болю. — Складай протокол. Я огляну все разом із патрульними. Може, хтось із місцевих, з сусідів  щось чув.

​​— Добре, друже. Зроби це, — кивнув Ітан, дістаючи з кишені прозорий пластиковий пакет для доказів.

​Він нахилився, обережно підняв  каталог із тумбочки і сховав його всередину. Його рухи були чіткими, професійними та впевненими. Девід розвернувся й пішов на вулицю, до ліхтарів, де чекали патрульні. Він повністю довіряв Ітану, знаючи, що напарник зробить усе ідеально.