Розділ. 7 років.

                                                                             .  .  .

          7 років, ніби 7 століть. Ніби 7 найважчих століть в житті моєї родини. 7 років тому мій дідусь пішов від нас. Все сталося так швидко, так несподівано, та так болісно.. Серце розбилося на шматки. Складно вірити в неминуче. Складно жити без людини, яка створювала життя.. Складно розуміти. Смерть прийшла дуже швидко. Ми нічого не встигли. Ми не встигли і сама думка про те, що ми нічого не встигли - розбиває щє сильніше. Ми не встигли насолодитися моментом життя, коли всі разом. Ми не встигли.. Ми були щасливими, але не розуміли наскільки часу все це.. В нас було дуже мало часу.. нам не вистачило.. Боляче..

                                                                              .  .  .

           Найбільше в світі я боюся втратити своїх рідних. Свою родину. Мої бабусі та дідусь втрачають життєву енергію. Мамі та татові дуже складно. Брат..Мої песики Бакс та Біляш.. Вони - це і є причина мого існування. Вони - це те, чому я щє дихаю. Вони - це той самий промінчик світла в моєму серці. Я боюся їх втратити. Дуже складно розуміти те, що колись буде все інакше..все буде по іншому.. Час спливає..та нам його не вистачає..

                                                                             .  .  .

         Ми ніколи незнаємо, що ж буде завтра. Ніколи. Ми плануємо. Ми надіємось. Ми чекаємо. Ми завжди очікуємо на те, що навіть може і не статися. Ми думаємо про те, що може не збутися. Ми робимо щось з надією, що завтра ми сюди пвернемось..

                                                                              .  .  .

      В нас мало часу. Бабуся втрачає надію на боротьбу. В неї немає сил..Ми її втрачаємо. Це так тяжко. Як полегшити біль? Як допомогти? Як врятувати? Серце болить..що їй дуже боляче..