Розділ. 7 років.

                                                                             .  .  .

          7 років, ніби 7 століть. Ніби 7 найважчих століть в житті моєї родини. 7 років тому мій дідусь пішов від нас. Все сталося так швидко, так несподівано, та так болісно.. Серце розбилося на шматки. Складно вірити в неминуче. Складно жити без людини, яка створювала життя.. Складно розуміти. Смерть прийшла дуже швидко. Ми нічого не встигли. Ми не встигли і сама думка про те, що ми нічого не встигли - розбиває щє сильніше. Ми не встигли насолодитися моментом життя, коли всі разом. Ми не встигли.. Ми були щасливими, але не розуміли наскільки часу все це.. В нас було дуже мало часу.. нам не вистачило.. Боляче..

                                                                              .  .  .

           Найбільше в світі я боюся втратити своїх рідних. Свою родину. Мої бабусі та дідусь втрачають життєву енергію. Мамі та татові дуже складно. Брат.. Мої песики Бакс та Біляш.. Вони - це і є причина мого існування. Вони - це те, чому я щє дихаю. Вони - це той самий промінчик світла в моєму серці. Я боюся їх втратити. Дуже складно розуміти те, що колись буде все інакше.. все буде по іншому.. Час спливає..та нам його не вистачає..

                                                                             .  .  .

         Ми ніколи незнаємо, що ж буде завтра. Ніколи. Ми плануємо. Ми надіємось. Ми чекаємо. Ми завжди очікуємо на те, що навіть може і не статися. Ми думаємо про те, що може не збутися. Ми робимо щось з надією, що завтра ми сюди пвернемось..

                                                                              .  .  .

      В нас мало часу. Бабуся втрачає надію на боротьбу. В неї немає сил.. Ми її втрачаємо. Це так тяжко. Як полегшити біль? Як допомогти? Як врятувати? Серце болить, що їй дуже боляче.. Саркома.. Рачиця висушує з середини.. Залишилось дуже мало часу. Все безнадійно..

                                                                               .  .  .

      Кожен день в напрузі. Тремтіння та тревога з середини не зникає..

" В нього мама помирає, а він тримає все в собі"

" В нього мама помирає, а він знаходиться в далі"

" В нього мама помирає, а він знаходиться в собі "

Так складно описувати те, що проживаєш на сьогоднішній момент.. Тяжко думати, про життя з інакшої сторони. Тяжко думати, про життя майбутнього.. Тяжко усвідомити, що відбувається наразі.. Тяжко повірити в неминуче.. Тяжко змиритися..

             21.10.2024р. 

 Вона сказала, що вже все. Вона сказала, що вже йде. Вона сказала, що сьогодні вже помре.

             24.10.2024р.

Вона сказала, що вже хоче вмерти.

Серце рветься на шматки. Все всередині падає в п'яти. Стає щє тяжче дихати.

            19.11.24р.

о 19:00 орієнтовано ми її втратили.

Ком в горлі. Всередині ніби все здерли. Сліз немає. Тяжко повірити.

Вона б так не хотіла, щоб ми плакали. Тіло не показує, але серце розривається. Тяжко усвідомити, те що вже трапилось. Є провинна. Є відчуття, що це не кінець.