Розділ 6. Незнаю.

             Втомилася чи вигоріла? Вигоріла чи втомилася? Таке цікаве та водночас складне питання. В такі моменти немає розуміння, як правильно тобі вчинити. Тому, що всі ваші дії на емоціях стають помилкою, як вважає суспільство. Деякі великою помилкою. В такі моменти з одного боку думаєш, що вчинок був максимально неправильним та ганебним, а з іншого боку розумієш, що те, що ви так довго тримали в собі - вийшло назовні та стало полегшенням для самих вас. Це складно. Складно втримати емоції та не зруйнувати все навколо, але і тим часом не втратити самого себе. Це і називають життям.

                                                                            Пауза.

         Життя стало на паузу - це одне, а коли тіло перестало жити морально та ментально - це вже зовсім інше. Всередині починає все поступово завмирати. Втрачається самовладання над своїм розумом, емоціями, діями.. З одного боку думаєш, що всі від тебе відвернулися, що ніхто тебе не підтримує, що тільки тобі в цьому світі складно, що всім тільки ти один винен постійно..З іншого боку розумієш, що всім дійсно начхати і ніяк інакше, бо в них є своє життя, в них є свої проблеми, свої гніви, та свої моменти коли також хочеться моментально з цим всим покінчити та не бути сіном в колесі для інших. 

          Покінчити? Так, покінчити. З одного боку думаєш, що отримаєш спокій, легкість, для когось зробиш життя легше без своєї присутності та всі життєві перешкоди відразу підуть..а з іншого боку розумієш, що вчинок стане занадто егоїстичним, простим та дурним..надто простим та дурним..але хіба в такі моменти ми продумуємо все до самого кінця нашого роздуму?

         Стан душі на грані. Відчуваю болючі метелики в животі. Відчуваю тремтіння нутрощів. Відчуваю байдужість до всього оточуючого, як ніколи. Відчуваю втрату сили. Втрачаю самоконтроль..

         Говорити? Чи треба говорити про свій стан? Чи почує вас хтось? Немає сил на розмови. Всі коментарі стають такими однаковими та дурними, що навіть смішно. Хочеться лише, щоб без порадно вислухали, але розумієш, що в людини і своє життя не таке прекрасне, як здається зі сторони. Не хочеться шукати відповіді на питання, бо всередині душі я вже знаю відповідь на все. 

        Дуже важко говорити з людьми про те, що людина не відчуває, та ніби намагається зрозуміти, але ж не виходить. В загальному людина може розуміти, але всеодно вона баче картинку з іншого ракурсу і не зможе зрозуміти глибше. Життя - це не фільм обговорити. Життя - це більше ніж здається. Життя - це складніше ніж є насправді..Життя - це гра, в яку треба навчитися правильно грати, щоб вас не скинули на узбіччя раніше назначеного часу.

        Складнощі можуть бути постійно, та не змінюватися, поки ми самі не будемо бачити красу в кожному прожитому дню, але що робити коли не хочеться вже бачити ту красу? Не відчувається краса. Чи просто зайшли в глухий життєвий кут, і щоб з нього вийти потрібна допомога? Хто стане тією допомогою? Хтось інший чи ви самі собі допоможете?

         З якого б ракурсу ти не глянув - нічого не змінюється, все стає таким стабільним, що навіть здається, що так і повинно бути насправді, що це і є прямування правильним життєвим шляхом.

        Чи є це все правильним, що біль стає кращим твоїм другом? Хіба буває по іншому? Незнаю. Вже.

        Подих перехоплює. Слів стало не достатньо. Життя продовжується.

                                                                              .  .  .

            Образа. Раніше здавалося, що я ображена на весь світ. В моїх проблемах винні всі хто мене оточує. Здається і зараз оточуючі вважають, що я всіх звинувачую у всьому поганому, що в мене стається, але це все далеко не так. Я роблю самий жахливий вчинок в своєму житті - це образа та гнів на саму себе. Ніколи не думала, що не звинувачувати саму себе буде так складно. Всередині я сама себе караю за все. За мої емоції, які постійно виходять в непотрібний час. За свої дії, які роблять боляче моїм близьким. За своє тіло, про яке кожен оточуючий намагається дати мені знати, що я не маю право на щасливе життя в ньому. За своє життя, яке не принесло нікому користі. За саму себе..

            "Любіть себе" - говорять. Чи легко прийняти себе? Ні, незнаю. Я не можу. Для мене все надто складно. Не приймаю, але і вирішення питання надто складне. Я безсильна. Я слабка для цього. Якою б сильною я не здавалася б , але під посмішкою ховається маленька дівчинка, яка хоче любові, підтримки рідних та живих рідних. Я дуже люблю своїх рідних, і так рідко даю їм про це знати. Вони нехоча роблять мені боляче своїми словами та вчинками, але в голові я розумію, що сама винна у всьому. Сил не вистачає. Все так швидко відбувається. Чи нормально думати, що не заслуговуєш на щасливо - казкове кохання?         

                                                                               .  .  .

       Тіло. Хтось намагається засудити, образити, висміяти, обговорити, але жоден не хоче зрозуміти , прийняти, підтримати, та просто не звертати уваги..Не звертати увагу - дуже важливе та значне речення. Майже кожен намагається дати зрозуміти те, що ти не маєш право бути тут і зараз такою , яка ти є.. - життя сьогодення. Але водночас всі роблять вигляд, що - це твоє життя та твоє рішення. Роблять вигляд, що розуміють. Роблять вигляд, що приймають. Роблять вигляд, що кохають.

                                                                              .  .  .