Розділ 2. Людина.

Людина здатна на все

Людина здатна на все, чого бажає її душа. Навіть на більше, ніж їй самій здається. Усе, що ми прагнемо, чого потребуємо, про що благаємо, усе може здійснитися. Усе. Усе і навіть більше!

Деякі з нас протоптують свій шлях ще з дитинства. Декому потрібен наставник для "правильних" рішень. А хтось потребує часу, щоб зрозуміти свої справжні бажання.

                                                                                         . . .

Людина _ перестала розуміти, що не все в цьому світі можна купити за гроші.

Людина _ перестала розуміти, що не існує неправильного шляху.

Людина _ перестала розуміти, що треба слухати тільки своє серце.

Людина _ перестала розуміти, що на все потрібен час.

Людина _ перестала розуміти, що вона Л Ю Д И Н А.

                                                                                         . . .

Люди дають нам знання, почуття, любов, біль, комплекси, розчарування… Можна безкінечно перераховувати те, що робить нас щасливими, і те, що завдає болю. Але від цього нічого не зміниться.

Ми завжди ранимо одне одного, іноді навіть не усвідомлюючи цього.

Одне слово може вбити всю надію.
Одне дотик може зруйнувати цілий внутрішній всесвіт.
Одна подія може перевернути життя на 180 градусів.

Людина не здатна вплинути на дії іншої людини.
Людина не здатна змінити думки іншої людини.

Людина не здатна? Вирішувати вам…

Ми не можемо змусити когось покохати нас.
Ми не можемо повернути того, хто вже від нас відмовився.
Ми не можемо піти за тим, хто пішов від нас.

Не можемо?

Можемо! Звісно, можемо. Ми все можемо. Але чи захочеться потім? Чи буде це потрібно?

Людина тебе залишила.
Людина тебе зрадила.
Людина тебе втратила.

Чи захочеться повертатися?

Вирішувати вам.

Але глибоко всередині людина ніколи не втрачає надію на краще.

Очікування

Найбільше в житті нас вбивають наші очікування.

Ми завжди чекаємо більшого, ніж є насправді.
Ми завжди чекаємо більшого, ніж дає нам результат.

Очікування дають нам надію.
Очікування дають нам любов.
Очікування дають нам сили боротися до кінця.

Але життя — це лотерея. Ми можемо уявити, як воно буде, але чи станеться саме так — це вже питання часу.

Чи боляче думати, що могло б бути інакше?

Звісно.

У такі моменти хтось знаходить у собі сили йти далі, без обмежень.
А хтось опускає руки й зупиняється, думаючи:

"Все марно. Далі нічого не вийде."

Але хто знає?

Можливо, це їхня найбільша помилка.
А, можливо, їхнє найправильніше рішення.

Час усе розставить на свої місця.

                                                                                        . . .

Дружба

Завжди здавалося, що справжній друг — це той, хто вірить у тебе, навіть коли всі проти.

Той, хто підтримає в будь-яку хвилину.
Той, хто радіє твоєму щастю більше, ніж ти сам.
Той, хто розуміє тебе без слів.
Той, хто поруч душею, а не просто фізично.

Але життя вчить нас: не всі вміють дружити. Не всі цінують тих, хто поруч.

У кожного з нас є історії про друзів. Про найкращих друзів.

Ось моя.

Ми познайомилися в училищі. Життя здавалося незламним.

Час плинув. Ми дорослішали. Мріяли. Здавалися непереможною п’ятіркою.

Безкінечні прогулянки, вечори разом.
Здавалося, жодна сварка не зможе нас розлучити.

Так, у кожної було своє життя: родина, хлопці, інші знайомі. Але для мене вони були найкращими подругами.

Час ішов. Ми стали бачитися рідше.

І ось, коли в моєму житті сталося найбільше щастя, найбільша відповідальність, яка змінила мене назавжди, одна людина просто… зникла.

Не хотіла бачити мене. Не хотіла чути. Але все одно спостерігала здалеку.

Чи так роблять справжні подруги?

У найскладніший момент мого життя від мене відвернулася людина, яку я вважала подругою.

Наша п’ятірка розділилася. Два береги. Між нами океан.

І ніхто не хоче йти назустріч. Бо всі втомилися.

У всіх почалося доросле життя.

Я намагалася зрозуміти. Але як прийняти, що людина, яку ти вважав сім’єю, зрадила тебе?..

Як прийняти, що вона говорить за твоєю спиною жахливі речі?

Я завжди вірила, що подруга зрозуміє твій стан.

Що вона не буде давати поради, а просто мовчки підтримає.

Бо іноді мовчання говорить більше, ніж слова.

Раніше я, можливо, і хотіла би почути поради. Але не зараз.

Зараз я хочу тиші.

Коли всередині все кричить, зовні не хочеться шуму.

Тільки тиша допомагає думкам стати на свої місця…

                                                                                       . . .

Не люблю, коли питають: "Що сталося?"

Яка різниця, що сталося?

Я людина. Я теж іноді сумую.

Мене теж щось бентежить.
Я теж заходжу в глухий кут.
Я теж не знаю, як знайти вихід.
Я теж плачу.

Ніхто ніколи не зможе зрозуміти вас.

Це реальність.

Тільки ви самі.

Я знаю, що вони питають, бо хвилюються.

Але...

                                                                                         . . .