Де ми?

Минуло два дні. Всі готувалися до найгіршого, до того, що до них прийде маніяк, до того, що вони помруть, однак вони точно не готувались, і навіть не думали про те, куда вони попадуть...

Перший прокинувся Вітя, а саме через те, що йому в очі прилетіла гілка, ну, і ще через те, що спати на землі не зовсім зручно.

Коли Вітя відкрив очі, він спочатку нічого не розумів, він присів, та почав оглядати всю галявину, на якій чомусь з'явився. Неподалік він помітив ліс, річку. Вітя підвівся, та протер очі, і помітив, що край землі якийсь...гострий? Ніби куб, він підійшов до краю, та став на нього ногою, він не сипався, однак коли він натиснув на край, він посипався трохи, і він ледь не впав. Вітя озирнувся ще раз, у надії що він не один тут, однак його надія згасла, оскільки крім нього, тут більше нікого не було. 

Вітя підбіг до дерева, та спробував натиснути на нього долонею, воно було якимось, занадто квадратним, ні, звісно воно було круглим, однак мало ніби грані. Коли Вітя притиснув долоню до дуба, нічого не сталося, він вирішив вдарити його легенько. Він замахнувся правою рукою, та вдарив прямо в дуб, однак нічого не сталось, окрім того що тепер кулак болить. 

—Сука...боляче, а значить, це реально, і це не сон, погано.— Сказав Вітя сам собі, дивлячись на кулак який трохи почервонів.

Раптом, Вітя помітив, що в кутку периферійного зору, є напівпрозорі сердечка, 20 штук, 20 стегенець, та 20 крапель води. Вітя роздивлявся їх секунд три, і до останнього не хотів думати, що це світ Майнкрафту. Однак, це так і було.

—Ще краще.— Прошипів Вітя сам до себе, і вирішив піти шукати їжу, та воду, ну вода вже є, тому він піде шукати лише їжу, та укриття де можна перечекати ніч. А вже потім розбиратись, що робити далі.

Поліна ж зустріла цей світ, дещо інакше.

Вона ходила лісом, витираючи сльози на очах, вона шукала бодай щось знайоме, що можна з'їсти, в неї було 10 стегенець голоду. 

—Сука ну де всі?! Чому я одна в цьому проклятому місці...— Говорила Поліна сама до себе, роздивляючись кожен кущ, щоб знайти ягідки.

Раптом, вона не помітила під ногами корінь дерева, і перечепилася об нього, та впала роздерши долоню. Вона сіла спиною до берези, плачучи ще сильніше через біль, кров текла справжня. 

Коли вона витирала сльози, вона помітила на кущі ягідки, і тримаючи поранену долоню до грудей, взяла ягідки та почала їх їсти. Стегенця одразу відновлювалися, в сердечко, яке зникло через те що роздерла долоню, також відновилось, та біль зник.

Однак Поля не помітила цього одразу, лише через кілька секунд, і коли вона подивилася на свою долоню, вона була повністю ціла, ніби ніколи не роздерала її.

—Ну хоч щось добре тут є.— Сказала Поліна, витираючи сльози, вона вже трохи заспокоїлась, та пішла шукати бодай якесь селище, щоб там і поїсти, і перечекати ніч.

А Ілько був більш таким, кмітливим, та майже одразу зрозумів, що потрібно для початку створити бодай якісь інструменти. Саме тому він шукав на землі палички, каміння, та ліани, так як він був доволі близько до болота. І через деякий час він справді зміг створити сокиру, кірку, та ніж, на всякий випадок.

Зараз він стояв на галявині, доволі близько до болота.

—Що ж, інструменти то я зробив, а що далі.— Ілько роздивлявся місцевість, в надії знайти бодай одне дерево не на болоті, однак, надія штука погана. 

Ілько поняв, що дерева окрім як на болоті більше нема, і прийдеться йти туда, що він і зробив. Він ледве зрубав одне дерево, воно впало і ледь не оббризкало його болотом, хоча він і так весь по коліна в ньому.

Коли Ілько вирішив порубати дерево на частини, ці частини були доволі, легкі, однак тримати їх в руках разом з інструментами не вийде. І тоді, Ілько вирішив спробувати знайти інвентар, він пробував махати руками, говорити, однак нічого не виходило.

І коли він випадково напружив передпліччя, через те що вдарився ліктем об дерево. На передпліччі на секунду з'явилися 9 клітинок інвентаря. Ілько спробував напружити передпліччя знову, і вони знову з'явилися.

—Чудово.— Сказав Ілько, перекладаючи маленькі дрова в інвентар, коли він клав все більше і більше, йому ставало зовсім трохи важче, але не критично.

Коли він закінчив перекладати дрова, він подумав, а як же створювати щось ще, був же крафт верстака.

І тоді, Ілько взяв чотири шматки деревини, та почав їх обтесувати, йому було важко це робити, так як він ніколи не робив такого, тим більше на око. 

Однак в нього вийшло, і в нього було 4 дошки тепер, однак він не знав де крафтити верстак, не було сітки крафту.

І тоді Ілько спробував напружити долоню, бо він подумав: якщо передпліччя напружити і вийде інвентар, значить треба напружити щось, і вийде сітка крафту, і справді, так і було. Коли Ілько напружив ліву долоню, з'явилась сітка крафту. Він поклав туди по одній дошці, та трохи з боку, появився якийсь листок, а не верстак, Ілько все одно не мав що втрачати, та взяв його, дошки зникли, і сітка також, зате тепер є якийсь листок.

Коли Ілько його підібрав, там було детально розписано, як створити верстак, що потрібно, скільки, і як.

—Ух ти, а тут все важче, ніж я думав, що ж, прийдеться туго тут.— Сказав Ілько, роздивляюсь цей кресленик, він був доволі великим.

Що ж, всі вони потрапили в різні місця цього важкого світу, і їм доведеться виживати тут, та якось знайти один одного, побачимо, чи справляться вони, з цим завданням, їх чекає багато чого ще...